За п’ять мільйонів років існування Дніпра ніхто і ніщо не могли похитнути його велич. Третя ріка Європи гордо несла води своїм звивистим річищем повз острови і перекати, через мілини і протоки до Дніпровсько-Бузького лиману Чорного моря. Ця природня ідилія зберігалася до ХХ сторіччя, доки людина остаточно не відчула себе приборкувачем природи.
Плани підкорити Дніпро існували давно, але до практичних дій руки дійшли лише у 1950-ті роки. До існуючого вже Дніпрогесу додалися Каховська, Кременчуцька, Київська, Середньодніпровська, Канівська греблі, і таким чином каскад водосховищ остаточно зарегулював Дніпро. У природньому стані Дніпро на території України зберігся лише на відстані 100 кілометрів з 981 км. За прогнозами вчених, подібне втручання людини у життя ріки призведе до того, що Дніпро через 300 років зникне, якщо не спустити рукотворні моря. Можливо, вони мають рацію, але це ні в якому разі не стосується нашої Київської ГЕС. Чому? Спочатку трохи історії.
Щоб наздогнати і перегнати Америку, Микиті Хрущову, партії і уряду потрібно було нарощувати економічний потенціал СРСР. А без потужної енергетичної галузі великий скачок був неможливим. Саме тому і було вирішено створювати каскад ГЕС на Дніпрі. Головним аргументом на користь такого рішення передусім була дешевизна гідроелектроенергії. При цьому ще й вирішувалося питання досягнення ефективного механізму регулювання стоку Дніпра, який був нерівномірним. Треба пам’ятати, що на той час в СРСР такої науки як екологія не існувало. Тому негативні наслідки втручання у дніпровський ландшафт ніхто серйозно не оцінював, як і зникнення тисячолітніх культур надбань епох і народів.
Отже, у 1959 році і з’явилося рішення уряду про будівництво Київської ГЕС. Греблю було доручено споруджувати гідробудівельникам «КременчукГЕСбуду», які вже завершували основні роботи на Кременчуцькій ГЕС. Маса людей мала переміститися з міста Хрущов (нині Світловодськ) у село Вишгород. Було таке місто Хрущов! Як згадував Михайло Сміртюков, заступник завідуючого секретаріатом Раднаркому СРСР, тодішній голова Держбуду Гнат Новіков (до того — начальник будівництва Кременчуцької ГЕС) вніс до уряду проект постанови про надання допомоги у завершенні будівництва Цимлянського водосховища на Дону: «Дивлюсь, а серед пунктів — перейменувати таке-то місто в місто Хрущов. І це після викриття культу особистості! Йду з цим проектом до першого заступника голови уряду Олексія Косигіна.
Він глянув і питає: «Що будемо робити? Я в такому вигляді не підпишу». Я запропонував відповідний лист передрукувати без цього пункту. Так і зробили. А Новіков засмутився. Мабуть, хотів ще більше наблизитися до першого секретаря у цій справі. Він потім до мене ще разів шість заходив і жалібно запитував: «Миш, а хто вносив зміни до проекту?». Я відповідав, що не знаю».
До речі, за свідченням очевидців, Новіков був простою відкритою людиною. Користувався великою повагою як серед керівників країни, так і серед простих робітників. Він не нажив практично ніяких матеріальних благ на відміну від нинішніх казнокрадів. А назву Хрущов місту протягли блюдолизи і без нього. А не вийшло б, то наступне місто енергетиків — Вишгород — могло стати Хрущовим.
Микита Сергійович бував на будівництві Київської ГЕС. Не одними турботами про кукурудзу і свиней жив цей енергійний і емоційний чоловік. Історія не зберегла нам крилатих фраз Микити Хрущова з Вишгорода. Можливо, щось і чули начальник будівництва ГЕС Григорій Строков, перший секретар КП(б)У Микола Підгорний, голова Ради Міністрів Володимир Щербицький, але в пресу нічого не попало. Можливо, його тут не роздраконили, як, скажімо, маршал авіації Володимир Судець, головнокомандувач військами протиповітряної оборони СРСР. На полігоні він доводив про безперспективність зенітного комплексу «Круг» у порівнянні із ЗРК-С-75 «Двіна», і Микита Сергійович вибухнув: «Ви не зрозуміли переваг цієї системи. Ви втратили перспективу розвитку цієї техніки. Товаришу Судець, засуньте свій С-75 собі в д…пу». А перли з виставки художників-абстракціоністів у Манежі: «Ви що — мужики чи педерасти прокляті, як ви можете так писати?». Або обіцянка показати останнього попа по телевізору у 1980 році.
Так чи інакше, ніхто так і не віддав належної йому шани за участь у будівництві ГЕС. Ні в радянський період, ні в часи демократії. Як ніхто і словом не згадав про Вячеслава Чорновола, теж причетного до будівництва нашої греблі.
Сьогодні ця гідроелектростанція живе своїми повсякденними турботами. Нехай вона і не виробляє стільки енергії як атомні станції, зате виконує важливу роль у регулюванні та збалансованості всієї енергетичної системи України. У час пік ГЕС допомагає розвантажувати споживання енергії. Неодноразово модернізоване підприємство сьогодні цілком безпечне, все знаходиться під контролем, як і годиться бути стратегічному об’єкту критичної інфраструктури держави. Уявні трилери про 10-метрову хвилю, яка знесе Оболонь, Русанівку, Осокорки та Позняки, — не що інше як багатолітня кухонна страшилка, коли вже нічого немає випити.
Але повернімося до початку статті щодо майбутнього Дніпра. Якщо колись у суспільства визріє рішення про ліквідацію штучних морів, то воно не буде стосуватися Київського водосховища. Адже внаслідок Чорнобильської катастрофи до нього потрапила велика кількість цезію, стронцію та плутонію. Скажімо, плутоній-239 знаходиться у мулі водосховища, якого там близько 60 млн тонн. І ми ще пам’ятаємо, що період напіврозпаду плутонію-239 — 24 110 років.
Нещодавні дослідження Інституту гідробіології показали, що за 30 років після аварії над радіаційним мулом утворився 20-сантиметровий шар чистого мулу. Отже, спускати воду неможливо. Якщо ми хочемо жити, то з нами має жити й Київська ГЕС, як би цього хто не хотів. І гребля має функціонувати до тих пір, доки люди не знайдуть панацею від радіоактивного забруднення. І це треба пам’ятати.
Володимир ТКАЧ
