Дикий мед… Від цих слів віє якоюсь давністю, первозданністю, таємничістю, дивним смаком, який так хочеться спробувати. Відразу уявляється ліс, борть на старому дубі, бджоли, що невтомно носять свій взяток, бортник, що, мов альпініст, вилазить по мотузці-лєзиві на дерево, зачерпує соти, доки влазить рука у борть, і бере собі частку добутку, а решту залишає бджолам…
Яким він був колись на смак — дикий мед, і яким є сьогодні? Ті бортники, які залишились вірними традиціям предків-медоборів і пронесли справу дідів-батьків донині, розповідають, що цей мед терпкіший і насиченіший, ніж із вулика, духмяніший, адже настояний на дикорослих квітах лісів і лугів.
«Вміння добування меду від лісових бджіл — бортництво — один із найдавніших промислів в Україні, що зберігся і донині. Дикий мед істотно відрізняється за смаком від меду бджіл із присадибних пасік. І не лише за рахунок рослин-медоносів, з яких бджоли беруть взяток, але й через те, що медові стільники в них не відокремлюють від пергових і мед зберігає властивості майже всіх продуктів бджільництва. Саме з такого меду варили раніше міцні меди для свят і медовий квас, ситу для повсякденного вжитку. Продукти бортництва широко використовувалися у народній медицині і мають великі перспективи у сучасній фармакології», — розповідає науковий керівник Національного проєкту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі», провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАНУ, кандидат історичних наук Галина Бондаренко.
Давні медоборні традиції нині досліджуються у межах Національного проєкту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі», ініційованого Вишгородським історико-культурним заповідником, що охоплює Київщину, Житомирщину й Рівненщину і реалізується за підтримки Українського культурного фонду.
У 2018 р. бортництво занесене до Національного реєстру об’єктів нематеріальної культурної спадщини, де зафіксовано ареали його побутування на теренах Житомирської та Рівненської областей.
«Значним центром бортництва раніше була і Київщина. Історичні джерела свідчать, що Київ був оточений непролазними лісами, зі старими деревами, придатними для проживання бджіл. Борті розміщувались і на околицях міста. Попри занепад промислу, починаючи з XVII ст., населення Київського Полісся практикувало заняття ним ще у XX ст. Ця традиція не зникла остаточно сьогодні, хоч з огляду на утаємниченість професії, тутешні бджолярі неохоче діляться своїми секретами», — зауважує Галина Бондаренко.
Нещодавно наукова експедиція Національного проєкту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі» здійснила справжнє відкриття у царині побутування бортництва на Київщині, зафіксувавши його осередки у селах Шпилі та Рудня-Шпильова Іванківського району.
«Ми не лише знайшли осередки бортництва на Київщині, а й дізналися немало про традиції, звичаї й характер діяльності бортників Київського Полісся. Інформація, яку ми отримали безпосередньо від представників бортницького фаху, — безцінна, адже вона дає уявлення про сучасне побутування ремесла і дозволяє простежити його розвиток до нинішнього часу. Результати експедиції дадуть можливість поповнити список ареалів побутування давнього промислу в Національному переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (елемент «Бортництво»)», — зауважує куратор Національного проєкту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі», директор Вишгородського історико-культурного заповідника, кандидат історичних наук Влада Литовченко.
Бортний мед є дорогим і дефіцитним не лише через свої смакові якості, а й тому, що його мало: якщо з вулика пасічник може взяти до 35 кілограмів меду за сезон, то з борті — всього 5-7 кг, зрідка — до 10. Тому дикий мед постійно користується попитом.
Поціновувачі цього продукту зазвичай дружать із бортниками, аби не пропустити можливості придбати такий мед. Однак Галина Бондаренко дає підказку — де кожен може спробувати солодкий продукт з лісових квітів. «Сучасна експозиція історико-етнографічного регіону «Полісся» в музеї містить вулики-дуплянки з Коростенського району Житомирської області, посуд для зберігання меду з Київського Полісся, у колибі можна скуштувати традиційні страви з медом, а у сувенірній крамничці придбати вироби з «дикого» воску», розповідає науковець. Вона додає, що проєктом передбачається заохочення до співпраці фахівців з меду та медоваріння, професійних спільнот, зацікавлених у використанні продуктів бортництва та промоції цієї традиції як культурного та туристичного ресурсу.
Інна КОСЯНЧУК, журналіст
ДОВІДКА.
Ініціатор Національного проєкту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі» — Вишгородський історико-культурний заповідник. Співорганізатори проєкту: Вишгородська міська рада, Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації, Сарненський історико-етнографічний музей за підтримки Житомирської обласної державної адміністрації, Київської обласної державної адміністрації, Рівненської обласної державної адміністрації.
Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.
Науково-етнографічна експедиція в Іванківський район щодо виявлення осередків бортництва на Київщині відбулась за особистої підтримки голови Київської обласної державної адміністрації Василя Володіна та заступника голови КОДА Дмитра Назаренка.
