29.09.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Експедиція у пошуках святині

У ці дні ми традиційно вшановуємо пам’ять перших канонізованих святих Бориса і Гліба, нетлінний прах яких упокоєно у нашій землі. Про цих страстотерпців написано сотні статей, монографій та інших досліджень, але попри все залишаються ще безліч питань, пов’язаних з цими історичними постатями, і одне з найголовніших — де знаходяться тіла братів-князів.
Звернемося до нашої історії. У грудні 1240 року до стін Києва підійшло монголо-татарське військо, кероване онуком Чингізхана Бату-ханом, прозваним на Русі Батиєм. У Києві навіть до цього часу збереглася назва місцини — Батиєва гора. Але в ті зимові дні навіть далекому від воєнного ремесла смердові-орачеві було зрозуміло, що жити Києву залишалося кілька днів. Вишколене і загартоване в походах військо рішуче готувалося до штурму, а окремі невеликі загони продовжували руйнувати навколишні містечка і села.
Не став винятком і Вишгород. Вогонь швидко пожирав хижі і тереми, а величний собор-усипальниця страстотерпців Бориса і Гліба курів обвугленим іконостасом. Здіймаючи іскри, сипалися хори на обдерті від самоцвітів і позолоти ікони. Храм на очах невільників і радісних переможців гинув назавжди. І мабуть єдиною втіхою у цій кривавій вакханалії було те, що нетлінного праху святих у храмі вже не було. Передбачаючи трагедію, знаючи зажерливість ординців, священнослужителі заздалегідь заховали тіла братів до кращих часів.
Відтоді спливло майже 800 років. Усі ці століття небесні покровителі незримо знаходилися поряд. Чи були спроби знайти цю християнську святиню протягом цього часу? За великим рахунком — ні. Більш-менш системно вишгородське городище раннього середньовіччя розпочали досліджувати з ХІХ століття. У тогочасних археологічних звітах йдеться про розкопки і знахідки, але в жодному з них немає опису конкретної роботи щодо пошуку святих.
Один із перших київських археологів Максим Берлинський і дослідник Павло Свиньїн у 1825 році побували у столиці княгині Ольги — Вишгороді, і останній залишив нарис про нього. Серед іншого там ішлося й про те, що у фундаменті зруйнованої церкви, поблизу вівтаря, помітні двері, закладені цеглою, і рештки стіни — мабуть, схованка або погріб церковний, в якому був схований колодязь, котрий тепер знаходиться зовні біля вівтаря, глибиною в два сажені (приблизно 4,4 метра). Прихований колодязь, своєрідне облаштування його дна і виведення з нього води рівчаком (щільно прикритого камінням і цеглою) з підземельного валу, який обмежує західний край міста, нарешті невідомість з часів Батиєвої навали про місце, де зберігаються св. мощі Бориса і Гліба, змушують деяких археологів вважати, ці святі рештки сховані були від святотатських рук монголів під руслом цього колодязя! І здогадка заслуговує на повне дослідження.
Колодязь цей здавна славився чудовою водою, яка вважається навіть цілющою при деяких захворюваннях. Так описував руїни Вишгорода Павло Свиньїн. У краєзнавчих працях інших істориків теж є згадки про ймовірні місця зберігання мощів, але знову таки, у силу різних обставин, як брак коштів, спротив церковних ієрархів, ніхто цілеспрямовано не займався пошуками святині.
Науково-технічні досягнення ХІХ століття дозволяють проводити дуже результативні пошуки. Тобто, проситься організація наукової археологічної експедиції у пошуку праху святих.
Ми знаємо, що багато часу у церковників не було для супернадійної схованки мощів. По-перше, на вулиці був грудень: сніг, мерзла земля, яку надзвичайно важко довбати, по-друге, поховання мало відбуватися в атмосфері таємничості, адже у Вишгороді вже могли бути монгольські шпигуни. До речі, розвідка Чінгізхана і його спадкоємців була організована просто блискуче. По-третє, існувала ймовірність, що хтось із майбутніх колаборантів улесливо надасть ординцям інформацію про місце поховання. Сто відсотків, що ця операція проводилася вночі і на території міста. Історія не залишила нам свідчення про пусті саркофаги, значить, вони зникли разом із мощами.
Що означали мощі православних святих для азіатських ординців? Абсолютно нічого. Сповідуючи тенгріанство або просто шаманство, завойовників не цікавила незрозуміла їм святість мощів. Якби вони натрапили на них, то в першу чергу обчистили б саркофаги від дорогоцінного каміння, золота, срібла, якими оздоблювали домовини святих християни, а непотрібні кістки, черепи кинули б під ноги або з реготом відправили у вогнище. На щастя, цього кошмару не трапилося.
Для майбутньої експедиції є більш-менш конкретна територія пошуку: від зовнішніх валів до руїн колишнього храму. Ультрасучасне пошукове обладнання дозволяє «заглянути» на пристойну глибину землі. А якщо біля мощів дійсно знаходяться золоті вироби, то це ще один плюсик для пошуковців. Головне, щоб експедиція поставилася до пошуків надзвичайно серйозно, враховуючи відповідальність перед віруючими, історією України-Руси. Нашому місту не під силу наодинці реалізувати цей проект, тому заспівувачем має стати держава.
У суспільстві існують різні думки щодо наших небесних покровителів. Одні добродії переконані, що Борис і Гліб відкриються православному світу самостійно, але коли люди цього заслужать. Тому їх пошук — не на часі. Інші вважають, що чіпати їх взагалі негоже і нехай назавжди спочивають там, де їх сховали 800 років тому. Але є й третя думка: мощі необхідно віднайти з тим, щоб вони несли людям благодать. Адже мощі, скажімо, у Києво-Печерській лаврі, налаштовують віруючих на добрі справи, зцілюють тіло і дух. Недарма до нас привозять мощі зі Святої землі, чудодійні ікони та інші атрибути, як святині православ’я. І не дивно, що до них шикуються кілометрові черги, багатогодинні очікування перед зустріччю. Подібне буде і з мощами Бориса та Гліба, якщо ми захочемо віднайти їх. Були б у нас бажання і добра воля.
Володимир ТКАЧ