30.11.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

«Майте до всіх любов, але свого держіться…»

Виповнюється 155 років від дня народження Андрея Шептицького — величної постаті, духовний чин якої важко переоцінити. Він походив зі стародавнього знатного українського роду, який подарував українцям ціле гроно видатних постатей владик, монахів, державних діячів, сільських господарів.
Представники цього роду, владики Афанасій та Лев Шептицькі, побудували кафедральний собор святого Юра у Львові (1745-1770 рр). Народився майбутній митрополит Андрей Шептицький у с. Прилбичі Яворівського повіту на Львівщині (29.07 1865-1.11 1944 рр.) При народженні йому дали імена Роман-Олександр-Марія.
«Він був дуже гарний із себе, високий на зріст, інтелігентний, чемний, надзвичайно працьовитий», — пише літературознавець Микола Француженко. До висвячення на священнослужителя рідні і близькі звертались до нього на ім’я Роман.
У 1875 р. він навчався у гімназії приватно. Закінчив її 11 червня 1883 р.
1 липня 1888 року разом із братом Казимиром стає послушником у монастирі отців Василіан у Добромилі на Львівщині.
У 1897 р. Шептицький почав видавати релігійний місячник під назвою «Місіонер». Ініціював створення власної друкарні й видавництва отців Василіан у Жовкві, яке випускало твори церковної культури і історіографії.
 У благословенному для галицьких земель України році Божому 1899-му, як пише Микола Француженко, розпочалася нова доба у житті Андрея Шептицького, яка тривала понад 45 років.
Приймаючи єпископський сан, митрополит обрав ім’я Андрей — на честь святого Апостола України-Руси.
Коли у 1914 році царсько-російські війська вступили до Львова, митрополит Андрей закликав вірних триматись своєї Церкви і віри. Під час обшуку в митрополичих палатах російські солдати знайшли меморандум про майбутній устрій України, який Шептицький написав до австро-угорського уряду. Мав надію. що після Першої світової війни український народ отримає право на незалежну державу, а тому в разі перемоги над російською імперією вважав за необхідне «у радикальний спосіб очистити військову, правову, церковну організації майбутньої української держави від «московських впливів».
За таку «анархічну» позицію митрополита арештували і вивезли в Росію, де він два роки відбував в ув’язненні в Суздалі.
У 1939 р. енкаведисти вивели на Святоюрське подвір’я митрополита із священниками для розстрілу. Проте піти на такий злочин не наважились, бо побоялись розголосу.
Громадянська діяльність посідала в житті митрополита надзвичайно велике місце. Владика закликав українців: «Лучіться разом в організації. Заводіть по своїх селах християнські крамниці, громадські комори для зерна. 
У нас, священників, знайдете завжди не тільки пораду, але й також конкретну допомогу. Коли триматимемось разом — тоді в кожному ділі виказуватимемо більшу силу».
Андрей Шептицький вважав, що священники повинні були опановувати світські ремесла; торгівлю, бухгалтерію, землеробство, кооперацію.
Говорячи сучасною мовою, митрополит сформував у середовищі греко-католицької Церкви так званий Кабінет Міністрів, який займався економічними питаннями. Отець Тит Войнаровський відповідав за фінанси — саме йому Шептицький доручав важливі економічні питання, які почали процес кооперативного руху в Галичині.
Митрополит у 1904 році видав працю «О квестії соціальній», в якій обгрунтував важливість створення кооперативів. Вони були вигідні не лише місцевому населенню, адже українські товари високої якості швидко завоювали європейські ринки.
Молочні продукти з Галичини возили до Франції та Німеччини.
Завдяки ініціативі Андрея Шептицького створено господарче товариство «Дністер» під патронатом греко-католицької церкви.
Гарантією кредитоспроможності було не майно позичальника, а довіра до нього. «Дністер» щороку поліпшував умови для своїх клієнтів і через 10 років добився найвищих здобутків. А знаменитий «Маслосоюз» був відомий насамперед авторитетними постатями своїх організаторів, їхньою жертовною працею. До Першої світової війни «Маслосоюз» розвивася стрімкими темпами, у міжвоєнний час за п’ять років зумів відновити повний обсяг свого виробництва.
Кооперативи на Галичині були створені на п’ятдесят років раніше, ніж в інших областях України. І перестали працювати, коли в Галичину прийшли «червоні визволителі» і практично всіх активних працьовитих селян і робітників «добровільно переселили на Північ Росії, в Сибір разом із сім’ями. Галичина першою відчула «братню любов» старшого брата.
17 вересня 1939 року радянські війська увійшли в Галичину. Буквально за лічені дні нова влада ліквідувала духовні семінарії, монастирі, католицькі видавництва, школи.
22 грудня 1939 року, передбачаючи наростання репресій проти церкви, митрополит таємно висвятив на єпископа свого наступника — ректора Львівської духовної семінарії Йосифа Сліпого.
22 червня 1941 року Німеччина напала на тодішній СРСР, і радянські війська втекли з України. Митрополит Андрей знову повернувся до ідей української незалежності. Однак нова влада виявилась не менш жорстокою від радянської.
Ризикуючи власним життям, Шептицький організував компанію порятунку євреїв. Єврейських дітей переховували в різних монастирях та церквах, їм видавали фальшиві посвідчення особи.
У вересні 1944 року стан здоров’я митрополита Андрея Шептицького значно погіршився. 1 листопада 1944 року о першій годині тридцять хвилин серце великого українця, духовного лідера і державника зупинилося.
Митрополит Андрей Шептицький похований 5 листопада 1944 року в крипті Собору Святого Юра у Львові.
Його пророчі слова і в даний час мають велике значення для кожного із нас:
«При вічах, нарадах і передвиборчих агітаціях стережіться обмови і клевети, майте до всіх любов, але свого держіться. Тримайтеся разом, віддавайте голоси на добрих і свідомих християн…
Не давайтеся ошукати, не давайтеся перекупити грішми або пиятикою».
Видатний історик Володимир Сергійчук про Андрея Шептицького пише: «Шептицький — великий державник і муж, який був готовий з самого початку на самопожертву, навіть власного життя. Наш народ у 20 столітті дав такого мудрого діяча, за яким ішли всі ті, хто хотів будувати Українську державу».
Пам’ятаймо своїх державників, своїх провідників, поважаймо їх пам’ять, поважаймо і бережімо свою українську культуру, історію і мову. І лише в такому разі ми будемо українським народом, а не придатком населення у чужоземній колонії.
Степанія СІДЛЯР,
радник голови Вишгородської РДА з питань духовності і просвітництва, голова громадської організації «Духовно-просвітницький центр «Спадщина»