28.10.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Братів по крові не обирають

Як вияв вдячності мільйонам людей, які рятують інші життя, здаючи свою кров, 14 червня міжнародна спільнота відзначає Всесвітній день донора. Донором може стати будь-яка здорова людина віком від 18 до 60 років. Прийнявши таке рішення, вона робить серйозний вибір. У житті з’являється особливий сенс — дарувати здоров’я тим, хто потрапив у біду.
Держава забезпечує донора двома вихідними днями, безкоштовним сніданком та обідом або еквівалентною грошовою винагородою. Також законодавством передбачено присвоєння статусу «Почесний донор України», якщо людина безоплатно здасть 40 разових максимальних доз крові. Такі особи отримують відповідне посвідчення і нагрудний знак у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Серед почесних донорів нашого міста – подружжя Школьних – Надія Петрівна, їй пішов 82-й рік, і Олександр Іванович, якого, на жаль, уже немає серед нас. Вперше здали кров, коли вона була потрібна конкретній людині, а потім це стало для них правилом життя. «Розуміючи важливість донорства, здавати кров приходили до приймального відділення Вишгородської ЦРЛ як на свято – з піднесеним настроєм, гарно одягнені», — згадує про подружжя старша медична сестра Вишгородської РОТЧХ Валентина Кашка. З часом обоє поповнили ряди почесних донорів.
Разом із головою районної організації Товариства Червоного Хреста Тамілою Орел Олександр Школьний неодноразово брав участь в обласних конференціях, що вважалося дуже почесним.
Донорство було невід’ємним у діяльності Червоного Хреста. Особисті дані кожного, хто здавав кров, записували у спеціальному журналі. Ці функції тепер належать державі. Змінилися й голови Вишгородської РОТЧХ. І нині знайти імена вишгородців — почесних донорів України та СРСР (їх, за словами Таміли Орел, – більше ста) можна хіба що в обласному архіві.
У своєму поважному віці не пам’ятає їх і Надія Школьна. Але з вдячністю згадує чуйну Тамілу Орел, її допомогу в тяжкий для їхньої родини час, коли чоловікові зробили складну операцію, а тут ще й сталася пожежа в будинку. Жінка й сама не з розповідей знає про непросту червонохресну роботу — до неї стала причетна на пенсії, кілька років працюючи молодшою патронажною сестрою.
…Науковці свідчать, що регулярна здача крові навіть корисна: допомагає покращити кровотворення, серцево-судинне здоров’я, знижує ризик розвитку раку, спалює калорії, стимулює загальну активацію та відновлення організму, імунну систему та ін. Але подружжя Школьних, як і переважна більшість донорів, тоді й не думали про це і навряд чи знали. Як і про те, чи матимуть надбавку до пенсії (це 10 % від прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць по Україні). Вони просто відчували себе необхідними іншим людям. Можна сказати, віддавали країні свою кров і піт. Адже Школьні невтомно трудилися в Управлінні механізації будівельних робіт, створюючи блага для нас, нинішніх (Надія Петрівна – 25 років слюсарем-вулканізаторником, Олександр Іванович – 35 років токарем), ростили доньку, онучок, які подарували трьох правнуків.
Відтоді життя змінилося. Але потреба в донорах залишається.
Міністерство охорони здоров’я планує реформувати українську систему крові до 2022 року — створити єдиний реєстр донорів, єдину систему моніторингу та налагоджувати співпрацю між Центром громадського здоров’я МОЗ, регіональними центрами крові і банками крові при лікарнях.
Р. S. Кількість донорів в Україні зменшується у зв’язку з пандемією коронавірусу. Загалом 70 % донорів здають кров лише раз у житті.
Про це повідомляє Центр громадського здоров’я. 

Валентина ЯКОВЕНКО

Донорство в Україні сьогодні

29-річний Владислав Самойленко здавав кров уже 19 разів. Він почав активно робити це у 2014 році, коли на Сході України почалися бойові дії, — вирішив підтримати українських військовослужбовців і дітей.
Його друг, донор Михайло Місюра, розповідає: «Я був у невеликому містечку Америки, проїжджав на велосипеді якийсь район і побачив величезний червоний автобус. На ньому великими літерами було написано: «КРОВ». Виявилося, це просто пересувна лабораторія. Вона приїжджає в будь-яке місце і бере у людей кров. Процедура здачі крові в Україні набагато складніша. Це одна з причин, чому культура донорства в країні малорозвинена.
46-річний Михайло Сидоренко здавав кров уже 60 разів. З людьми, для яких вона була необхідна, підтримує зв’язок і спілкується. Вважає, що українці просто не розуміють, як це — бути донором. «В європейських країнах традиція всією сім’єю здавати кров в одному центрі передається з покоління в покоління», — каже Михайло. Зараз донорство для нього вже як стиль життя, він відмовився від шкідливих звичок, займається спортом.
23-річна Марія Марковська здавала кров шість разів. Її надихнув дідусь — почесний донор. У свої 78 він займається спортом, рано встає, правильно харчується. Для Марії важливо, що її кров може комусь допомогти. 

За матеріалами Інтернет-ЗМІ