22.10.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

День перемоги без вірусу «побєдобєсія»

Карантин вніс корективи в абсолютно усі пам’ятні дати нашого календаря. Не став винятком і День перемоги. 9 травня до братських могил скромно покладуть квіти, поздоровлять поодиноких живих фронтовиків і на цьому все завершиться. За великим рахунком, так мало бути завжди. Живим — честь і хвала, мертвим — низький уклін.
Україні вдалося позбавитися вірусу «побєдобєсія», на відміну від Російської Федерації. Там, за поребриком, чим далі від 1945-го року, тим більша воєнна істерія: помпезні паради, цинічні логунги «Можем повторить!», наліпки на машини і сідниці дівок «На Берлін!», підле пересмикування історії війни та інші негожі справи.
Дивлячись на це безумство, мені хочеться запитати і російських, і наших ватників: а що ви можете повторити? Ви ж навіть не спромоглися за 75 мирних років по-людськи поховати загиблих бійців і командирів Червоної армії. І досі біліють солдатські кістки на полях колишніх боїв. За старою традицією війна вважається завершеною тоді, коли похований останній убитий солдат. Якщо це так, то «велика вітчизняна» буде продовжуватися безкінечно, бо рахунок неупокоєних кісток іде на мільйони.
Ніде у світі не принижували так ветеранів, як у нас. Ми вже забули, як з великих міст вивозили безногих, безруких фронтовиків на візках, щоб не псували картину міста. То про які паради може йти мова?
На момент розпаду Радянського Союзу у Москві зберігалося 3,2 мільйона бойових нагород, які з різних причин не були вручені фронтовикам. Це близько 80 тонн орденів і медалей. Третина з них у бронзі: медалі за Ленінград, Сталінград, Варшаву, Будапешт, Кенінсберг, більше половини – срібні нагороди: медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», ордени Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни, Слави та інші. За кожною цією нагородою — кров, піт і сльози. Що завадило їх вручити протягом 46 повоєнних років? Це називається «Спасибо деду за Победу!».
Після війни декілька років нагородженим фронтовикам доплачували за медалі й ордени, але й ці мізерні копійки у них забрали. Як забирали усі документи у фронтовиків — сільських жителів. Паспорт селянину мати не заведено. Сиди, солдатику, у селі і нікуди без паспорта не рипайся.
Радянська пропаганда дуже багато говорила про соціальне забезпечення ветеранів. Але пенсії були — не розженешся. Болісно і прикро читати, що Німеччина виплачує ветеранам вермахту від 1 600 до 9 000 доларів в залежності від звання і заслуг. Плюс ще солідний соціальний пакет. Наші союзники американці до середньої пенсії — 1 500 доларів ще отримують додаткові 1 200 доларів, у Великобританії пенсії від 2 200 до 10 000 доларів. Ось таким чином без парадів і вигуків «Можем повторить!» вшановують тих, хто проливав кров.
Ми нарешті взамін тезі «Всесвітньо-історичне значення перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні» знайшли людяний слоган «Ніколи більше!». І благо, що зараз вже говоримо не про «створення світової системи соціалізму», а про перестороги на майбутнє.
9 травня — це, найперше, день пам’яті про мільйони полеглих, найкращих і найсміливіших, тих, хто ціною самопожертви і героїзму наближав перемогу.
Не для того мільйони людей прийняли мученицьку смерть, щоб нинішні недоумки кричали «Можем повторить!».
Володимир ТКАЧ