21.10.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Воїтельниця світла і милосердя

Якби вишгородське кафе «Кирпулька» знаходилося, скажімо, у Франції, у Бургундії чи Лотарінгії, то без найменшого сумніву було б удостоєне уваги Червоного гіда Мішлен — найвпливовішого і найвідомішого ресторанного рейтингу сучасності. І на вхідних дверях цієї кафешки неодмінно красувалася б престижна зірка, ознака того, що цей заклад харчування варто відвідати. А можливо, були б і дві зірки, які б свідчили, що заради кухні, меню, техніки приготування страв, якості інгредієнтів, мандрівнику, гостю нашого Вишгорода варто скоригувати запланований маршрут і обов’язково завітати до «Кирпульки».
І це не жарти. Просто ми у силу своєї сором’язливості, комплексу меншовартості не можемо презентувати свої надбання, вміння авторитетним європейським журі. А нашій «Кирпульці» є чим пишатися.
Для господині цього закладу — Світлани Іванівни Свистун шлях до успіху торувався не один десяток років. Спочатку — роздрібна торгівля, далі — купівля дитячого кафе, його розбудова. Можна було піти шляхом найменшого спротиву: відкрити наливайку, бодяжити горілку — «катанку» і не паритися над вишуканим меню, неповторним інтер’єром, не заморочуватися над тим, що про тебе думають люди. І час засвідчив, що вік забігайлівок обмежений, а право на життя мають нехай не високорентабельні, але шановані серед людей пристойні кафе.
Сьогодні «Кирпулька» — це багатоцільовий заклад громадського харчування. Тут надаються практично всі можливі послуги у цій сфері. Скажімо, є зал для проведення поминальних обідів. За відгуками людей — кращого обслуговування годі й чекати: смачні перші страви, закуски, нарізки, салати, булочки тощо. Ніяких затримок із переміною страв — все відпрацьовано до автоматизму. І ось ця по-домашньому тепла атмосфера у певній мірі бальзамом лягає на душі осиротілих родичів та близьких людини, яку поминають.
Є також у «Кирпульці» і банкетна зала, де залюбки вишгородці відзначають дні народження, ювілеї та інші приємні дати. А з іншого боку «Кирпулька» гостинно відчинила двері для відвідувачів кулінарії зі смаколиками. Тут і столики літнього кафе поряд. Таким сьогодні є універсальний, всепогодний комплекс з милою дитячою назвою «Кирпулька».
Але наша розмова зі Світланою Іванівною більше стосувалася не секретів успіху цієї вольової приємної жінки, а її участі у соціальності, милосерді, врешті-решт, меценацтві. Питання делікатне, бо пані Свистун не вважає це публічною справою. Мовляв, негоже робити піар на людських проблемах, життєвих труднощах. Воно то так, але і добре слово варто сказати тому, хто подає нужденним.
Практично у м. Вишгороді та Вишгородському районі вона є однією єдиною людиною, яка щодня, а точніше п’ять днів на тиждень готує обіди для малозабезпечених. О 13-й годині біля кафе звично збираються старенькі немічні люди з чистою тарою на обмін. Невдовзі з’являються працівники кафе з їжею. Пенсіонери швидко отримують обіди і прямують до своїх домівок. Все відбувається злагоджено, без суєти, штовханини. Відповідальна за харчування від Червоного Хреста Раїса Кравченко поділилася своїми враженнями:
— Щодня наші старенькі отримують 22 обіди. До набору входить баночка супу, розсольника чи борщу зі шматком м’яса, друга страва — це каша, скажімо, гречана, з котлетою чи битком, а також булочка. Обід смачний і ситний. Але, як розповідають наші бабусі, його навіть ділять таким чином: на обід — суп, на вечерю каша, а на ранок булочка з чаєм.
Сюди, звісно, всі 22 людини не приходять, бо серед них є лежачі. Їм обід розносимо ми — працівники Червоного Хреста. Намагаємося якимось чином охопити якомога більше людей, тому щотижня складаємо нові списки. Таким чином у нас харчується більше 80 чоловік.
Програма милосердя від пані Свистун стартувала більше 11 років тому. Жінка згадує:
— Я тоді готувала комплексні обіди для колективу «Церезіту» та інших підприємств. Звісно, залишалися деякі харчі, напівфабрикати, овочі. Якось до мене завітала знайома з Червоного Хреста, розговорилися, і таким чином у нас народилася ідея харчувати малозабезпечених громадян. Зараз це вже наша добра традиція. Скільки зможу, стільки і надаватиму людям посильну допомогу. Для мене це принципове питання. Коли я бачу стареньких хворих, які віддали свої найкращі роки державі, а отримали на старість мізерну пенсію, болячки, — хочеться хоч чимось їм зарадити. Маю змогу готувати їм обіди — і це із задоволенням роблю.
У країнах Європи я бачила подібні соціальні програми. Якось зайшли у кафе, обладнане сходинками і красивим пандусом для візочків, а там гурт доглянутих, добре одягнених бабусь, які попивають каву з різними смаколиками. Сиділи вони недовго, десь хвилин сорок, потім подякували хазяїну і почимчикували далі, насолоджуючись ранковим моціоном. Не обідніють і наші кав’ярні, якщо господарі організують подібне. Зрілість нації визначається не політичною тріскотнею, а рівнем милосердя і доброчинності.
На зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським і його дружиною Оленою я наголошувала на цих вічних цінностях і вони підтримали мене, бо теж дотримуються принципу: у милосердя меж не буває.
Якщо скласти список добрих справ колективу «Кирпульки», особисто його лідера Світлани Свистун, він би не вклався у шпальти газети. Благодійні обіди дітям-інвалідам, харчові передачі до лікарні, пенеціарних установ, військовим тощо. Світлана Іванівна не розповідала, але я неодноразово чув від людей, як вона матеріально допомагає особливо нужденним вишгородцям, враженим онкологічними захворюванням, виділяє кошти на операції тощо. Не в її характері хвалитися подібним.
Статтю хотілося б завершити хеппі-ендом, але бентежать інші думки. Якщо держава бездушна до своїх малозабезпечених громадян, то невже і ми, пересічні громадяни, масово вражені цим вірусом? Чому на Вишгород і район знайшлася лише одна Світлана Іванівна зі своїм добрим серцем? Жадібність окремих бізнесменів, які мають супермаркети, інших, які добре гріють руки на сумнівних оборудках, — зашкалює і дивує. Якби кожен з них взяв під соціальний супровід хоча б з десяток стареньких людей — наскільки б ми полегшили їх долю і зробили б осінь їхнього життя щасливішою. Але поки що лише Світлана Свистун — одна у полі воїтельниця світла і милосердя.
Володимир ТКАЧ