Здоровий глузд взяв гору над політичною коньюнктурою. Саме так можна назвати голосування депутатів міської ради щодо долі пам’ятного знаку по вул. Набережній. Нагадаю, що згідно з листом «Українського інституту національної пам’яті», наш залізобетонний комсомолець є символом комуністичного тоталітарного режиму і тому підлягає демонтажу.
Законослухняні спеціалісти міської ради підготували відповідний проект рішення про демонтаж, але на пленарному засіданні депутати вирішили інакше — пам’ятник зберегти. Напередодні голосування до своїх обранців звернулися ветерани-гідробудівельники, які закликали їх не нищити новітню історію нашого міста. Адже бетонний юнак на постаменті — це збірний образ молоді 20-х років минулого століття. Знак не присвячений конкретним подіям комуністичної доби.
У цій делікатній ситуації депутати вчинили мудро: вирішили не просто зберегти знак, а трансформувати його у пам’ятник будівельникам Київських ГЕС/ГАЕС. Таким чином депутатський корпус одноголосно підтримав громадську думку. На одноголосне голосування вплинув і той факт, що неподалік пам’ятного знаку був намір встановити близько двох десятків кіосків. Абсолютна більшість депутатів категорично висловилися проти цих задумів. Голоси незгодних приєдналися до голосів тих, хто щиро — за збереження історії, і позитивний результат — не забарився. Рішення сесії прокоментував почесний громадянин м. Вишгорода, заслужений художник України, скульптор, патріот міста Василь Климик:
— Я був переконаний, що наші депутати вчинять правильно. Так і вийшло. І це їм робить честь. Взагалі, політика Українського інституту національної пам’яті, або, як влучно його прозвали відомі політики, «інститут національного безпам’ятства», давно має бути переформатована. Задумайтеся на мить: все, що побудовано до проголошення незалежності, виходить, є символами комуністичного тоталітарного режиму? Це потужні ЛЕП, які простягалися від Київських ГЕС/ГАЕС по всій країні, житлові будинки Вишгорода, міські школи, лікарні, дитсадки тощо. Все це будувала молодь, ударні комсомольські бригади. Саме на їх честь було названо центральну магістраль міста — Молодіжний проспект. Але у 1990-х роках нашим доморощеним демократам це не сподобалося і вони перейменували його на честь історичної особистості, яка до Вишгорода не має ніякого відношення.
Майже через півстоліття у місті схаменулися і назвали маленьку площу перед «Енергетиком» іменем Героя соціалістичної праці Григорія Строкова. Його заслуги перед містом — колосальні.
А скільки заслужених неординарних особистостей серед гідроенергетиків залишилося поза увагою чиновників міської ради. Наприклад, трудова доблесть електрика-висотника Івана Смоляренка. Це яскравий прототип кіногероя з кінофільму «Висота». Пам’ятаєте пісню про нього: «А мы монтажники, высотники…»? Смоляренка вже немає серед нас, для молоді його ім’я нічого не значить, а за великим рахунком він міг бути своєрідним брендом нашого міста. Саме комсомольська молодь перетворила маленьке село Вишгород у сучасне місто енергетиків. І тепер ми маємо їх затаврувати?
Силами комсомольців було безкоштовно споруджено символічний пам’ятник молоді. Його автор — вчитель Вишгородської школи №1 Володимир Пилипонський. Творити цей знак йому допомагали навіть діти, його учні. Варто сказати, що на тлі тодішніх професійно виконаних пам’ятників і знаків витвір Пилипонського виглядав на досить пристойному ремісничому рівні. На жаль, цей талановитий скульптор рано пішов з життя, але його робота залишилася нам у спадок.
На думку Василя Климика, бетонного комсомольця цілком реально реставрувати і модернізувати у пам’ятний знак будівельникам Київської ГЕС. Новітні технології і сучасні матеріали дозволяють це зробити. Більше того, ребрендинг пам’ятника може здійснити саме наш Василь Климик, відомий своїми монументальними роботами, як пам’ятник ліквідаторам аварії на ЧАЕС, стела визволителям міста на набережній, знак видатним князям Київської Русі біля «Енергетика» та багатьма іншими на теренах району, Київщини, України в цілому. Реставраційні роботи досить лише з боку міської ради профінансувати. І питання з пам’ятником буде вирішено остаточно і назавжди. Потрібне тільки бажання і добра воля з боку влади. А порядок і благоустрій біля нього, як і сьогодні, забезпечить колектив ресторану «Галс» на чолі з Людмилою Черв’яківською.
Хочеться відповісти і на гвалт наших окремих націонал-патріотів. Мабуть, не варто наслідувати вчинки більшовиків, які співають в «Інтернаціоналі»: «Навік минулеє зітремо»… З будівництвом Київської ГЕС тісно пов’язана біографія видатного державного діяча України В’ячеслава Черновола. Скільки разів пропонувалося нашим демократам встановити меморіальну дошку на фасаді «Галсу» — далі базікання справа не просувалася. А хіба зайве молодому поколінню прочитати на дошці, що «Тут, у штабі будівництва Київської ГЕС у 1960-х роках працював В’ячеслав Михайлович Чорновіл — у майбутньому дисидент, борець за незалежність України, засновник Народного Руху, Герой України». Але, як вихідцям із «совка», їм легше зруйнувати все до основи, а ніж щось створити. Ось такі пироги, панове демократи.
Володимир ТКАЧ
