25.10.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Розвіяти самотність

На її світлинах не побачиш гламурних дам, вишуканих пані з томливим поглядом, мускулястих мачо, тобто тих, хто впіймав за хвіст свою щасливу зірку. На фото Олени Білоус взагалі мало світла, переважають тіні. І справа зовсім не в депресивному настрої. Олена бачить те, чого більшість пересічних людей не помічає у повсякденній суєті.
До вправ з фотокамерою Олена була досить непоганим фінансистом і очолювала навіть відділ логістики в одній успішній фірмі у м. Донецьку. А потім у її дім прийшла війна, виїзд з окупованого Донецька, статус переселенки. Їй довелося пройти через важкий психологічний посттравматичний синдром.

До своєї професії вже не повернулася, душа не сприймала. Натомість, відчула потребу реалізувати себе на теренах фотосправи. Хліб фотографа — далеко не здобний, часом черствий, але хіба могли фінансові труднощі перекреслити її мрію?
Фотороботи тепер вишгородчанки Олени Білоус нині більше помічають за кордоном, аніж в Україні. Парадокс, але це дійсно так. Журнал National Geographic — офіційне видання Національного географічного товариства США — запропонував українці взяти участь у своїх проектах, і Олена продемонструвала в них свій неабиякий талант.
Влітку минулого року її запросили до Центру виконавчих мистецтв імені Джона Кеннеді у Вашингтоні взяти участь у виставці. Для фотографів світу — це не що інше, як визнання і престиж. Олена Білоус все це з успіхом здобула. Серед ста вражаючих фото про біженців з усього світу є і її світлини.
Її фотороботи були відзначені й міжнародною організацією «Жінки-фотографи». Прискіпливе журі відібрало з усіх континентів і країн 20 кращих фотомайстринь. І знову — успіх!
У вівторок, 18 лютого ц. р. на першому поверсі у приміщенні адмінбудинку відкривається фотовиставка Олени Білоус «Самота». Про цей проект розповідає авторка:
— Це про бабусь та дідусів, про мереживні фіранки, про потерті часом стіни. Про те, як мало світла у їхніх помешканнях. І про те, як часто ми не помічаємо, що з нами поряд живе самотня літня людина. Швидше за все, ви навіть не бачили, як вона виходить зі своєї квартири. Тому що такі люди не ходять на вулицю. Вони не можуть самі цього зробити. Весь їх світ — кімната, де нічого не змінюється протягом десятиліть.
Героям мого проекту — під сотню років. Деякі пережили своїх дітей. Життєві історії цих людей гідні екранізації. Володимир Іванович, наприклад. Він з дев’яти років — сирота, побував у трьох колоніях, змінив 11 шкіл, став художником і почесним громадянином Вишгорода.
Ви виходили на вулицю сьогодні. Для вас це щоденність. Одягнутися, нахилитися, щоб взутися, зійти сходами. На зворотньому шляху забігти в магазин і купити щось смачненьке до чаю. Але для багатьох людей вулиця і свіже повітря — це розкіш. Особливо взимку. І таких у нашому місті — близько двохсот.
Самотність… Тиша щодня, рік за роком. Вони живуть десятиліттями наодинці з собою. Під час зйомки я питала кожного, про що вони мріють. Мене вразили відповіді. Заснути і не прокинутися — те, чого хочуть мої герої. І тільки Антоніна Андріївна відповіла, що хотіла б, аби до неї заходили хороші люди.
Зараз цими одинокими опікується місцевий Червоний Хрест. Однак, Бюджетний кодекс України роз’яснює, що з січня 2020 року на законодавчому рівні заборонено фінансувати Червоний Хрест з місцевого бюджету за статтями «заробітна плата» і «комунальні послуги». Крім того, 28 лютого закінчується термін оренди приміщення Вишгородської РОТЧХ. І зараз співробітники організації, а також місцева влада роблять все можливе, щоб зберегти її в місті і районі.
У всьому світі державна влада підтримує Червоний Хрест. Дуже сподіваюся, що цей проект нагадає їй про необхідність підтримати Червоний Хрест в Україні.
Що до сказаного Оленою можна додати? Лише те, що за нагоди завітайте на виставку. Не пошкодуєте. Хочеться вірити, що вражаючі світлини про чиюсь кричущу самотність спонукають когось із нас згадати про своїх одиноких сусідів, завітати до них на вогник, пригостити смаколиками. Та навіть справа не в гостинцях — просто погомоніти і розвіяти волаючу самоту.
Влас. інф.