21.10.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

«Artочка» розкриває таланти

Є у нашому місті торгова точка, яка помітно вирізняється з-поміж інших. Це не продмаг, не кав’ярня і навіть не бутік. У висотці, навпроти Французького кварталу, на двадцяти квадратних метрах орендованої площі розмістився світ прекрасного. А інакше мистецьку крамничку «Artочка» і не назвеш.
Чим же так вабить дітей і дорослих цей дивовижний магазинчик? Передусім, абсолютно повним асортиментом товарів для творчої роботи. Тут є все. Коли відвідувач вперше потрапляє до нього, то мимоволі губиться серед різноманіття олійних, акрилових, акварельних фарб, пастелі і гуаші, полотен, картону, ДВП, паперу. Тут пензлі і мастихін, фарба для скла та кераміки, каліграфії, декорування, ліплення з глини та пластиліну і багато-багато іншого. Засновником подібної крамнички точно мала бути неординарна особистість, творчо обдарована людина. І дійсно, саме такою виявилася Катерина Малашок — приємна молода жінка з іскоркою в очах.
— З чого все розпочиналося? Мабуть, з декретної відпустки, — пригадувала Катя. — У цей період багато жінок розпочинають чимось займатися, як кажуть, для душі. Я теж щось різала, клеїла, робила прикраси, малювала. Для виробів використовувала підручні матеріали, щось докупляла у Києві. Врешті-решт дійшла думки, що непогано було б відкрити у нашому місті крамничку для бажаючих займатися прикладним мистецтвом. Навіщо їхати до столиці за аркушем декоративного паперу чи полотном, марнувати час і гроші, якщо це та інше можна придбати на місці? І жителям району теж з руки. Ось так і виник образ мистецької крамнички.
Початківці-підприємці зазвичай розпочинають з якогось стартового капіталу. Пішла б цим шляхом і Катя, але капіталу зовсім не було. Тоді вона вирішила продати свою машину. Ризикувала? Звісно! У разі провалу проекту — ні машини, ні крамниці. Але той, хто не ризикує, той, дійсно, не п’є Шампанського. Отже, на виручені гроші вона орендувала крихітне приміщення і придбала перший товар. Водночас вивчала кон’юнктуру ринку — відвідувала виставки канцелярських товарів, придивлялися до роботи подібних магазинчиків у Києві, словом, навмання працювати не збиралася. Більше того, звернулася через Фейсбук до вишгородських майстринь, молодих мам за порадою: що має бути на полицях цього магазину. І широкий загал вишгородців щиро відгукнувся, підказав, що і як. А коли мистецька прамниця запрацювала, хазяйка взялася за інтер’єр і дизайн.
— Магазин має бути красивим, — підкреслює Катя, — зі стильно оформленими вітринами, оригінально розміщеним товаром на стелажах, стійках, стінах і, навіть, стелі. Щоб покупці, особливо наші малята, були у захваті, а у дорослих підіймався настрій. Наприклад, у лютому ми відзначатимемо День закоханих. Я хочу до цього свята тематично оформити вітрину, яка б нагадувала усім про цей приємний день, необхідність дарувати коханим увагу і найкращі почуття.
Відвідуючи «Artочку», я кожного разу зворушено спостерігаю за реакцією дітей. У них горять очі від різноманіття товару. І мимоволі спадає на думку, що паростки таланту проявляються саме тут. Нікого ще з дітей зомбоящик чи комп’ютерні ігри не зробили вундеркіндами. А ось знайомство з мистецтвом бісероплетіння, можливо, підштовхне вашу дитину обрати фах стиліста, дизайнера одягу, освоєння основ декупажу — майстра декорування різноманітних предметів, квілінгу — дизайнером інтер’єрів і т. д. Нинішні набори для створення іграшок, аксесуарів — це такий поштовх до творчої фантазії, що можна вдома створити сумку не гіршу за Прада, Майкл Корз чи Гуччі.
Цінителі художніх робіт очевидно помітили у крамниці на верхніх стелажах картини різних жанрів, сюжетів і стилів написання. Звідки вони?
— Це роботи наших місцевих художників, — пояснила Катерина. — Своєрідна виставка-продаж. У Вишгороді багато творчих людей серйозно займаються малярством. Тут є самобутні роботи Наталки Наусевич, Олени Ясіної та інших. На жаль, брак площі не дозволяє виставити багато картин, щоб люди могли милуватися і за бажання — купувати їх.
Добрий жест Катерини до художників знову нагадав про давню міську проблему. У Вишгороді з року в рік зростає кількість генделиків, наливайок, забігайлівок. Складається враження, що вишгородці народжені для того, щоб набити кендюха і нахлептатися бодяги. На тлі цього треш-шапіто — культура кульгає. Скільки вже говорилося про створення у місті постійно діючої виставки місцевих майстрів декоративно-ужиткового мистецтва — забронзовіла влада нічого не чула. І виходить, що талант у Вишгороді — не жилець. У центрі міста зростають торгівельні сараї, монстри-хмарочоси, тільки не культурні центри. У мізках — повний розсинхрон, культурна стагнація. І кінця цьому не видно.
Є у Катерини Малашок мрія перенести «Artочку» ближче до центру. Там і дітей з мамами більше, і допитливих перехожих, і, взагалі, жвавіше місце. Проблема у непомірній ціні за оренду. На рівні київського центру. За таких умов мистецькій крамничці з її мізерним доходом вижити неможливо. Для мене особисто відвертість Каті не стала відкриттям. Що орендодавці — шкуродери — знаю давно. Що вони ніколи не нажеруться, що їм все буде мало — теж відомо. Немає серед них людей зі шляхетним вихованням, великодушністю, покровительством мистецтву. Натомість по суті і образу мислення це — дрібні лавочники. І дай, Боже, щоб я помилявся.
— Знаєте, що найбільше приносить мені втіху? — з усмішкою каже Катя. — Коли до «Artочки» приходять люди і показують вироби, які вони зробили з нашого матеріалу. Значить, ми не дарма тут працюємо. А взагалі, я хочу побажати усім людям знаходити свій час. Не марнувати його на дріб’язкові справи, не розмінювати на пустопорожні вчинки, а займатися улюбленими заняттями, реалізовувати усі свої мрії, задуми і проекти. Розпочинайте їх із «Artочки». Ми завжди вас чекаємо!
Володимир ТКАЧ