Пару років тому у Фейсбуку прочитала статтю про львів’янина, який продав квартиру, купив будинок у селі і перевіз туди своїх тварин — кількох котів і собак. Я тільки почала займатися зоозахистом, і мені був незрозумілий, навіть вразив той факт, що чоловік попросив журналіста не називати адресу і робити знімки так, щоб не можна було визначити місцезнаходження будинку.
Тепер знаю чому: якби у репортажі озвучили його адресу, то через короткий час під воротами будинку почали б з’являтися тварини — у коробках, мішках, підкинуті просто так. І через пару місяців кількість підопічних цього міні-притулку збільшилася б удвоє, потім в рази, і так до безкінечності…
Вирішення своїх проблем за рахунок інших людей — частина нашого менталітету. Взяти, наприклад, Вишгород. Найбільше підкинутих тварин у місті з’являється після ярмарків сільгосппродукції та біля базарів, куди приїздять жителі навколишніх сіл і дачники, що повертаються до Києва. Або візьмімо той самий стихійний ринок, що на Грушевського: у дворах сусідніх будинків невідомо звідки регулярно з’являються дорослі ручні кішки, багато з яких вже вагітні, у кінці жовтня туди підкинули трьох кошенят. Та й вишгородці не відстають — починаючи з весни і до грудня тільки й чути: то там коробку знайшли з кошенятами, то там — цуценят на смітнику.
Ми ніколи не вирішимо проблему безпритульних тварин, поки люди не почнуть стерилізувати своїх домашніх улюбленців. І саме тому я проти створення притулку, в якому дехто бачить вихід із цієї ситуації, що це буде офіційне місце для підкидання тварин і, як наслідок, — фінансова «чорна діра» для міста.
А поки притулку немає, «жалісливі» люди намагаються прилаштувати власних або знайдених кошенят-цуценят, але не шукають їм притулку самостійно, а просто приносять туди, де тварин підгодовують. Така собі «доброта» за чужий кошт. І найогидніше в цьому те, що на постійній основі годують безпритульних тварин, здебільшого, люди літнього віку, часто важкохворі, пенсіонери або люди з малими статками, які мають по кілька власних домашніх тварин. Тобто, такий собі середньостатистичний власник домашньої нестерилізованої кішки або просто перехожий будь-якого віку та достатку, який просто знайшов і переніс кимось викинутих цуценят, вважає, що тим, хто і так годує, немає різниці: трьома більше, трьома менше. І що тим людям набагато простіше годувати, лікувати, шукати дім тваринам, аніж йому. Для довідки: якщо кошенят-цуценят не забрати з вулиці, у 90 % випадків вони загинуть.
Цікаво, що у таких людей є захисники, які кажуть: тварин же не вбили, не вивезли у ліс, а їм дали шанс, потурбувалися.
Я могла б багато розповідати, якою кров’ю це «простіше» дається: як плакала і пила ліки літня жінка, якої вже немає, після того, як за літо їй підкинули 14 (чотирнадцять!) кошенят; у якому відчаї була моя знайома, яка з чоловіком годують і лікують половину хвостиків нашого міста та його околиць, коли не змогла пройти повз трьох кошенят на смітнику — а у них в квартирі на той момент уже було восьмеро; як кожної новорічної ночі жінка, котрій цього року виповнилося 70, у якої «на балансі» більше 20 тварин, загадує бажання: «Щоб у цьому році мені більше нікого не підкинули!». Але найяскравіший приклад — це коли пенсіонерці-інваліду, у якої немає руки і у якої вдома на той момент вже було дві кішки, турботливі сусіди принесли на четвертий поверх, під двері, коробку з двома кошенятами — от кому-кому, а їй точно «простіше» годувати, мити і чистити лотки, ніж їм.
Можливо ці «добрі» люди не здогадуються, але чотири тварини, це більше, ніж дві, і є різниця: годувати п’ять чи годувати п’ятнадцять! А ще прибирати, лікувати, обробляти від паразитів, в ідеалі ще й вакцинувати, але з такою кількістю — це вже із розряду фантастики.
Не можу сказати, що нічого не змінюється — вже два з половиною роки у Вишгороді діє програма безкоштовної стерилізації безпритульних тварин, яку розробила інспектор з правил утримання та поводження з тваринами КП «Благоустрій-ВМР» Ольга Кім (моб. (063) 585-53-59). І хоч з цим питанням волонтерам та опікунам стало легше, але все одно, потік викинутих тварин це не зупиняє, І іноді просто опускаються руки.
Тому хочу наголосити ще раз: стерилізуйте своїх тварин! Якщо є сумніви, побоювання чи запитання — телефонуйте нашому інспектору, вона порадить і допоможе. Якщо ви не можете пройти повз хворого кошеняти або цуценяти на зупинці, вона підкаже, як потрібно правильно діяти, щоб знайти йому дім. Але діяти доведеться саме Вам. І згадайте літню жінку, яка у новорічну ніч знову загадає бажання: «Щоб у цьому році мені нікого не підкинули!».
Ірина МОШКОВСЬКА
