Випадково почула телефонну розмову молодої жінки, яка, очевидно, недавно оселилася у Вишгороді. Вона із зневагою зауважила, що нині мешкає на вулиці Мазепи. Їй нібито навіть немає бажання повторювати ім’я цього зрадника. Я мимоволі уважно подивилася на мешканку мого міста. Хто кого зрадив? Чи не переплуталися історичні паралелі у свідомості новоявленої вишгородчанки?
Що, власне, вона знає про легендарну постать захисника Вітчизни — Івана Мазепу? Із яких джерел почерпнула очорнену сусідніми літописцями біографію одного з видатних творців української державності?
На жаль, і доморощені історики під диктовку кремлівських провидців протягом кількох століть паплюжили Івана Мазепу, а московські попи оголосили анафему за непослух варварському царю.
А наш Іван Мазепа був високоосвіченою людиною, знав шість мов, мав неабиякі літературні здібності, на його слова пісня «Ой, горе тій чайці» стала народною, як і багато інших. Звучать вони в репертуарах тих, хто досі черпає із духовного джерела рідного народу.
За сприяння Мазепи і за його кошти зведено було в Україні багато церков. Він був справжнім сином своєї Вітчизни. А забур’янена українська історія якраз і озвалася у коментарях моєї випадкової «просвітительки».
Уперте небажання деяких агресивно налаштованих українців об’єктивно аналізувати історичні процеси і роль поводирів та їхню поведінку у тих чи інших обставинах залишаються каменем спотикання у державотворенні.
Наше молоде місто у перспективі має стати привабливою туристичною Меккою. Тож варто було б у переліку знакових пам’яток історичного Вишгорода подати короткі біографічні дані тих особистостей, які увіковічені у назвах площ та вулиць. Та й у школах на уроках краєзнавства розповідати майбутнім будівничим нової історії рідної країни про кожний куточок історичного міста. Щоб цінували, знали і дорожили набутком старших поколінь, примножували славні сторінки літопису древнього і молодого Вишгорода.
Може б, соромно було влаштовувати скейтові змагання перед ликами святих Бориса і Гліба у центрі міста, якби була повага до історичного минулого, а не безкультур’я та невігластво асфальтових вихованців.
Ольга ДЯЧЕНКО
