22.10.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Хочу бути арабським біженцем

У Кельні я нарешті второпав, чого хочу від Німеччини. Статусу біженця!
Погожий ранок, німці діловито поспішають на роботу. Фройлян, ще трішки заспані, але зі свіжими обличчями, поспіхом допивають каву, гасять цигарки і прямують до метро. На набережній Рейну лише бігуни, пенсіонери із собачками і я — безтурботний гуляка. Ні, збрехав, бо було ще п’ять арабів. Вони сиділи колом навпочіпки і щось гелготіли, перетираючи свої справи. Молодикам був по барабану ранковий кельнський час пік. Здорові бугаї нікуди не квапилися. У мене промайнула думка: ось кому у Німеції жити хороше: арабським біженцям.
Для мільйонів емігрантів саме Німеччина стала землею обітованною. Не Франція, не Англія, а саме Дойчланд з його захмарними соціальними стандартами, терпимістю і толерантністю. Війни у Сирії, Іраку, Афганістані, Лівії, Сомалі різко збільшили потік біженців до Європи. Але жоден араб не побажав знайти притулок у Росії, бо начулися, у якому лайні там живуть місцеві. А от гуманна канцлерка Ангела Меркель зробила реверанс «бітте шьон» — і два мільйони арабів тут же з’явилися на берегах Рейну і Ельби.
І, як виявляється, прилаштувалися зовсім непогано. Німці виділили кожній сім’ї соціальні квартири. Я на власні очі бачив, як біля цих будинків дефілюють окремі араби з двома своїми дружинами. Радіти б і дякувати, а вони ще й губу копилять. Уявіть собі: бедуїну, який у лівійській пустелі тулився у глинобитній хатинці без елементарних зручностей — до вітру ходив у піски, — надали квартиру з меблями, теплом, гарячою водою, туалетом, ванною і кухнею, а він з претензіями, що хата тісна, далеко від центру і т. д. А скільком українцям німці надали подібне житло? Жодному! Не дали і не дадуть.
Другий момент: одягає біженців уся Німеччина. Численні гуманітарні організації фурами пруть їм одяг, взуття. І не якийсь там заношений секонд-хенд, а якісний товар. Якась Лейла чи Фатіма у Сирії носила безформений балахон, а тут може бути у блузці від Версачі і не в капцях, а в туфлях від Лабутена.
Третій аргумент на користь статусу біженця — харчування. Везуть сердобольні німці усілякі смаколики: від мюнхенських сосисок — до шинки, рульок і рулетів, ковбасних паштетів тощо. Наприклад, у гіпермаркеті у якоїсь ковбаси через тиждень закінчується строк придатності. Хазяї завантажують всю партію у фури і відвозять емігрантам. Це може бути й курятина, напівфабрикати, макаронні вироби тощо.
Але не кожна Гульчатай з Махмудом їстиме ковбасу із вкрапленням свинини. Одні шпичаками виколупують сало, а інші гидливо викидають продукти. Взагалі, на продукти харчування кожному біженцю виділяється по пару сот євро, але їх можна заощадити, забивши холодильник доверху дармовими харчами.
Найголовніше те, що цих людей не примушують працювати. А для чого карлувати, якщо тебе одягають, годують, а на цигарки і шнапс є кишенькові євро? На безкоштовні курси німецької мови, які є повсюди, ніхто з них не ходить, і це ще раз свідчить, що працювати вони не збираються. Ось і вештаються ватаги нероб у пошуках пригод. Не дивно, що вечорами німкені побоюються перебувати у парках або зонах компактного проживання біженців — згвалтують стопроцентово. Взагалі я не бачив, щоб фройлян і фрау попід ручку прогулювалися з арабами, індусами чи африканцями. Арійки нехтують такими кавалерами, тому ті й хапають їх по парках. Спробуй щось зауважити — як у них одна відповідь: «А ти хто такий? Нас Меркель сюди запросила». Якщо я трісну знахабнілого біженця по фейсу — у мене будуть ой, які проблеми. Він вмаже — все нормально, а я ще буду й расистом, нацистом та іншою нехорошою людиною.
Два мільйони азіатсько-африканських «гостей» Німеччини — далеко не біженці від війни. Таких менше 30 відсотків. Інші під виглядом постраждалих у війні просто тікають від злиднів у ситу Європу, яка зобов’язана їх годувати. І покидати Німеччину ніхто з них не збирається навіть тоді, як у рідній країні запанує мир. Повертатися на прісні коржі з м’ясоковбасної Європи — немає дурних.
Ось чому у Кельні мені захотілося стати арабським біженцем. Хоч на три місяці. Відпочити від роботи, відчути, як тебе плекають і сунуть євро у кишені. Лякає лише туманна перспектива. Є там права партія «Альтернатива для Німеччини». Вона не нацистська, більше націоналістична, але один із ключових пунктів програми — видворення цих біженців додому. І ця партія набирає все більшої популярності, особливо у Східній Німеччині, де колишні радянські німці не вельми церемоняться зі знахабнілими емігрантами. То ж, якщо вони прийдуть до влади, то і мене, новоспеченого «арабського» біженця, витурять у шию на Вкраїну милу. А не хотілося б вигнання із раю.
Володимир ТКАЧ