Історія цивілізованого світу надала нам безліч прикладів того, що на зло завжди чекає кара. Рано чи пізно, але вона неминуча. Практично всі відомі диктатори — маньяки, деспоти, садисти завершували своє життя лютою і ганебною смертю. Від римських імператорів Нерона і Калігули до сатрапів ХХ століття: Гітлер згорів у ямі двору рейхсканцелярії, Муссоліні підвісили за ноги у Мілані, Сталіна отруїли на дачі в Кунцево, у наш час — це Каддафі, Саддам Хусейн, низка африканських диктаторів-людоїдів.
Українська історія — не виняток з цього правила. Нелюди — компартійні функціонери, які депортували хліборобів до Сибіру, насаджували примусову колективізацію, морили голодом мільйони людей — теж отримали по заслугах. У 1933-му вони ще насолоджуватимуться життям з гульбищами під баличок з ікоркою, перепелами «а ля натюрель» у власному соусі, не помічаючи за парканами тисячі мерців, не бажаючи чути, як збожеволілі батьки поїдають своїх дітей. Та через кілька років їх чекатимуть не рум’яні рябчики, а тюремна баланда…
Одним із організаторів геноциду українців був Чубар Влас Якович, тодішній голова Раднаркому УРСР. Саме за його схвальних резолюцій чекісти нищили доведених до відчаю селян. У 1934 році його було переведено до Москви, але від долі не втечеш. Душогуба арештували у 1938 році.
Причиною арешту було те, що на ХVII з’їзді ВКП (б) Чубар разом з іншими делегатами пропонував Кірову очолити партію. Про це Кіров розповів Сталіну. Сталін ліквідував Кірова, а Чубар впав у немилість. У Бутирській в’язниці чекісти по-звірячому катували цього ленінця і вибили з нього всі зізнання: що він сприяв тероризму в Україні, що був німецьким шпигуном і т. д. Його розстріляли у лютому 1939 року на Бутівському полігоні під Москвою (російська Биківня). До речі, у Бутово НКВД всього знищило 21 000 жертв. Рекорд за день було встановлено у 1938 році — 562 розстріли. Кулю в потилицю на півроку раніше отримала і дружина Чубаря — Олександра. Двоє синів були заарештовані вже після війни, але вижили.
Не уник кари Божої й наступний людоїд українців — Косіор Станіслав Вікентійович, перший секретар КП(б)У. Цей партноменклатурник одним із перших оселився на дачі на місці зруйнованого Межигірського монастиря поряд з другим секретарем, теж катюгою Павлом Постишевим.
От тільки дачі на намоленому місці не приживалися. Прийшов в Україну Хрущов і першим ділом розвалив дачу Постишева. Дачу Хрущова зніс Щербицький, а Янукович зачистив все взагалі і… здувся. Скільки смертних списків підписав Косіор, скільки українських дітей він загубив — цього вже точно не підрахувати, але це десятки, сотні тисяч душ.
Під тортурами костоломів Бутирки Косіор зізнався у шпигунсько-повстанській діяльності і був розстріляний в один день із Чубарем. А за півроку до цього у яму з простріленим черепом звалилася і його жінка, теж полячка — Лізавета. Тамара, 16-річна донька, також померла у 1938 році, а син Володимир зустрів смерть у 1942-му від дистрофії і авітамінозу ІІІ ступеня. Голодна смерть, подібна тим, які батько сіяв в Україні. Ось і не вір після цього у паралельний світ.
Постишев Павло Петрович, другий секретар КП(б)У. Освіта — незакінчена початкова — 1 клас ремісничого училища. Організатор червоного терору на Далекому Сході, маніакальний садист і вбивця. В Україну був відряджений у розпал Голодомору із завданням «безумовно виконати план хлібозаготівель». Перше запитання, яке він ставив партійцю: «Скільки ти заяв (доносів) написав у органи?». Арешти, допити, розстріли — цим жила ця потвора. В Україні він побудував справжній культ особистості. Його дружина — Тетяна Постоловська з Літина Вінницької області теж вирішувала, кому де бути: на посаді чи на нарах. Перед арештом Постишев перебував першим секретарем Куйбишевського обкому партії. Пересадив тисячі людей, днями сидів з лупою в руках і шукав свастики на зошитах, підручниках — і як результат — арешти і розстріли. Навіть Лев Мехліс — сталінський упир, приїхав до Куйбишева і був шокований — обласна парторганізація була розгромлена.
Чекісти у Бутирці відвели душу у катуваннях Постишева. Він довго не хотів визнавати себе польським, німецьким та японським шпигуном. Йому чобітьми кришили зуби, ламали ребра, відбивали нирки, а потім нарком Єжов дав команду скористатися безвідмовним методом. У камеру привели його 16-річну доньку і на його очах четверо вертухаїв жорстоко гвалтували дитину. І Постишев здався. Травмовану, закривавлену дівчину виштовхали на вулицю, і вона, у стані афекту, кинулася під поїзд. Постишеву, звісно, ніхто про це не сказав. Його розстріляли в один день з Чубарем і Косіором. Ще раніше дружина Тетяна теж отримала подібний вирок, як і їх старший син Валентин. А 18-річний Леонід отримав 10 років виправно-трудових таборів як соціально небезпечний елемент. Брат Постишева — Іван — теж отримає 10 років і в таборі через нелюдські умови накине зашморг на шию. Гідра революції пожирала своїх дітей.
…Партійна еліта поспішала насолодитись життям, немовби відчуваючи неминучість долі. Ще один катюга українців — Балицький Всеволод Аполлонович, нарком внутрішніх справ Української РСР, немовби відчуваючи погибель, брав від життя все. Каратель проводив час у сексуальних оргіях з елітними шлюхами як не на дачах, так на чекістському пароплаві «Дніпро», спеціально обладнаному для банкетів, а якщо набридали ці бл…, то вночі зі своїми спільниками їхав до в’язниці гвалтувати заарештованих жінок.
Дружина Балицького — Людмила — маленька, нікчемна, зла і з нервовим розладом насолоджувалася на менше чоловіка. Якось на дачі у Хості (нині мікрорайон Сочі) їй набридли традиційні делікатеси, і вона забажала молодої телятини. На той час Раднарком забороняв забій молодняка. Та хіба це було перепоною для найголовнішого карателя України? Негайно з Харкова до Сочі було відправлено вагон молодих телят. Але яловичина скоро приїлася і почалися нові забаганки…
Закатованого ката Балицького розстріляли у 1937 році. За ним і жінку Людмилу.
Людоїдська сталінська машина перемелювала на фарш не лише кріпаків-колгоспників, але і їхніх мучителів. Чекістів Ягоди відстріляли нові кадри Єжова. Єжовців відстріляла команда Берії. Так чинили і з партійцями. Людиноненависний режим по-іншому функціонувати не міг. Так чи інакше, але всю цю наволоч за криваві гріхи чекав, як кажуть віруючі, Божий суд, невідворотна трагічна доля нащадків до сьомого покоління.
Володимир ТКАЧ
