Олександр Якович Сорокін, заступник директора ВМКП «Водоканал» з виробництва, належить до тих людей, які досягли успіхів у житті завдяки добросовісній праці і особистій порядності. Йому ніхто не створював преференцій, він не мав протеже, не був мажором: батьки — звичайні роботяги. Ціну хліба пізнав після школи за токарним верстатом. Як і більшість юнаків 1960-х років Саша Сорокін не «косив» від армії і віддав їй три роки. Але, мабуть, віховою подією у його житті стало закінчення Донецького гірничого технікуму. Фах гірничого електромеханіка на довгі роки поєднав його з шахтами Донеччини, а пізніше і Воркути.
Хто хоч раз у житті спускався у шахту, той не забуде враження від неї до кінця життя: безкінечні штреки на десятки кілометрів, конвейєрні лінії, видобувні лави, а ще — пил і метан. І коли кліть з гірниками зникає у стволі шахти, немає ніякої гарантії, що все буде гаразд…
Підземний механік Сорокін свого часу працював на шахті «Прогрес» комбінату «Торезантрацит». У 1970-х роках вона була найглибшою у Європі — 1213 метрів, а по насиченості метаном вважалася понадкатегорійною. На цій глибині, на видобувній дільниці, і забезпечував роботу механізмів Сорокін. Страху не було, він минає у перші дні. Але за рік до працевлаштування Сорокіна все ж на «Прогресі» трапилася біда. При спуску в шахту кліть застрягла, але канат продовжував вимотуватися на неї. Під його вагою кліть зірвалася з місця і впала у ствол. Загинуло 23 гірники…
Доля виявилася милостивою до Олександра Сорокіна і відводила небезпеку. Хто зна, а, може, це добрий Шубін так розпорядився? Є серед шахтарів тверда переконаність, що міфічний персонаж Шубін існує. Владика підземних багатств обходить шахту і попереджає людей про небезпеку. Задобрюючи Шубіна, шахтарі навіть залишають йому їжу зі своїх «тормозків». Вочевидь, що цього хранителя задобрював і наш молодий механік.
Був час, коли гірничий майстер Сорокін працював у комбінаті «Воркутавугілля». Це не Донбас, холодно. Але не було жодної зміни, схожої на попередню. Працювати доводилося у грязюці, воді, в обмеженому просторі пилу — все це зобов’язувало Олександра Яковича думати постійно, щоб не погубити себе і товаришів. Але все робив із жартами-примовками. Такі вони — шахтарі.
Гірнича професія вигартувала у Сорокіна характер прямої, чесної людини без жодних ознак лукавства, хитринки. Тому вже у Вишгороді Олександр Якович легко сходився з людьми у трудових колективах комунальної сфери.
У Вишгородському МКП «Водоканал» Олександр Сорокін працює з 1982 року. На підприємстві він визнаний авторитетний керівник. Технічний стан водопровідної і каналізаційної мереж знає як свої п’ять пальців. Тому на будь-який збій у системі реагує швидко і безпомилково.
11 листопада Олександру Сорокіну виповнилося 75 років. Дивлячись на цього енергійного, бадьорого чоловіка, ніколи не скажеш, що у двері до нього стукає осінь віку. З гірницьким гартом Олександр Якович крокує крізь життя — впевнено і чітко.
Влас. інф.
