28.10.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Говорить Вишгород: вчора, сьогодні, завтра

16 листопада — День працівників радіо, телебачення та зв’язку.
За радянських часів професійне свято працівників радіомовлення та телебачення відзначалося 7 травня. Цю дату було встановлено у 1945 році, під час святкування 50-річчя винаходу радіо Олександром Поповим.
У 1994 році Укртелерадіокомпанія запропонувала керівництву держави встановити 16 листопада як професійне свято для радіо і телепрацівників. Саме цього дня 1924 року в Харкові, тодішній столиці України, вийшла перша передача Українського радіо.
Свято встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи працівників радіо, телебачення та галузей зв’язку України…» згідно з Указом Президента України «Про День працівників радіо, телебачення та зв’язку» від 11 листопада 1994 року № 667/94.
Нині до журналістів та працівників сфери радіо долучилися телевізійники, представники інтернет-ЗМІ.
Цей день відзначають і фахівці зв’язку, які забезпечують роботу телефонних мереж і таких важливих на сьогодні мереж Інтернет-зв’язку.
Оскільки виникненню свята завдячують радіопрацівникам, то я вирішила взяти інтерв’ю у керівника цього ЗМІ в районі, який веде початок із часу створення Вишгородського району і не здає своїх позицій і сьогодні. Представляю читачам відому багатьом журналістку Катерину Олексій, яка погодилася відповісти на кілька запитань.
— Катерино Володимирівно, 1 вересня цього року Вас втретє призначили директором Вишгородської редакції районного радіомовлення, яке Ви і створили багато років тому. Як це сталося, адже, кажуть, неможливо зайти двічі в одну і ту ж річку?
— Все можливо, і в річку, образно кажучи, можна вступити не тільки двічі, особливо тій людині, яка не пливе за течією, а йде проти неї. А якщо без приказок, то проведу невеличкий екскурс своєї радіодіяльності.
На радіо я розпочала роботу по закінченні факультету журналістики КДУ ім. Т. Шевченка у 1985 році кореспондентом (районне радіо працювало у складі Вишгородської районної газети «Світло Ілліча» (нині «Слово»). Це була єдина посада на радіо, то ж я була сама собі керівником і виконавцем, писала і озвучувала матеріали, тобто готувала передачі, а записували їх і транслювали працівники радіо-
вузла районного центру електрозв’язку. Це тривало до 1991 року.
Разом із незалежністю України я вирішила створити і незалежну від газети редакцію радіомовлення. Ще тоді не було Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, ще не вживався термін «ліцензія на право мовлення». Тож я звернулася до Укртелерадіокомпанії, де президентом був М. Ф. Охмакевич, колишній викладач університету, і попросила, як виняток, зареєструвати Редакцію Вишгородського районного радіомовлення як окремий ЗМІ.
Ми були першою редакцією серед районних радіо в Україні, які стали працювати самостійно. Моя посада називалася «редактор», і я вже у штат редакції змогла взяти кореспондента.
У 1998 році ми одержали першу ліцензію на право мовлення, і я стала директором. У 2003 році була друга ліцензія, у 2013 — третя аж до 2023 року.
Перший раз із посади директора я була звільнена у 2003 році, як кажу жартома, із політичних мотивів, бо мене звільнила районна влада через те, що я не виконувала її прямі вказівки, які йшли всупереч журналістському законодавству. Тоді райдержадміністрація «воювала» із міською радою, а я надавала ефір в однаковій мірі і голові ВРДА, і міському голові, де вони поливали брудом один одного. Міський голова виявився активніший і інтелектуальніший у «полеміці» із головою ВРДА, який всю свою злість вилив на мене, тим паче, що я на той час була депутатом міської ради.
Мені вдалося довести в суді неправочинність мого звільнення, і через рік, у 2004-му, я була поновлена на посаді директора.
Протягом року, коли позивалася із районною владою, не полишала журналістики, за трудовою угодою працювала у газеті «Вишгород», навіть деякий час виконувала обов’язки редактора.
Другий мій відхід від директорства радіо був добровільний, але також з причини дій влади, проте вже центральної. Справа в тім, що за оплатою праці журналісти прирівняні до держслужбовців або працівників органів місцевого самоврядування. А в 2015 році тодішній Прем’єр-міністр А. Яценюк постановою заборонив працюючим пенсіонерам-держслужбовцям одержувати разом і зарплату, і пенсію. Під цю норму потрапили і журналісти, які почали масово звільнятись, в основному із регіональних ЗМІ. Уряд схаменувся і у травні 2015 року відмінив це обмеження для журналістів.
У 2016 році я знову повернулася на радіо-
мовлення, бо не могла перебувати хоч і на заслуженому відпочинку, але без улюбленої справи. З 2017-го виконувала обов’язки директора. Жартома кажу, що ВРДА влаштувала мені дворічний випробувальний термін, порушуючи КЗпПУ, і вже в цьому році районні депутати обрали мене директором. Але ці перипетії із моїм керівництвом для мене не стільки важливі, як те, що понищено проводове радіомовлення, і не тільки в нашому районі, а й в усій Україні.
— Які ж причини того, що раніше масовий і найдешевший засіб інформування — проводове радіо — занепадає?
— Тут є дві причини, і важко навіть визначити, яка об’єктивна, а яка суб’єктивна. По-перше — недолуга державна політика, яка продала у приватні руки стратегічний об’єкт, — зв’язок. Приватнику невигідно розвивати збиткову галузь — радіомовлення. У той час також приватник — Обленерго масово міняло електроопори і познімало радіодроти, які в свою чергу Укртелеком назад не понавішував, бо треба було платити за оренду опор. Думаю, що Обленерго не платить місцевим радам за оренду землі під опорами, адже кожен рахує лише свій прибуток, а соціальні проблеми приватника не цікавлять. Прикро констатувати, що мережа радіоточок у районі за 35 років із 70 тисяч скоротилася орієнтовно до п’яти тисяч.
— А чи не пробували зробити ефірне мовлення в районі?
— Був такий намір. Але все впирається у кошти. Сигнал ефірного мовлення із Києва покриває лише територію Вишгорода, Хотянівки, Нових Петрівець і Старих Петрівець. Для ефірного мовлення на весь район потрібно встановити відповідну радіовишку у Димері, а це затратна справа. Надія — на створення Вишгородської ОТГ.
— Катерино Володимирівно, Ви є депутатом районної ради і працюєте в комісії з питань культури, духовності, свободи слова, ЗМІ. Яка Ваша думка щодо інформаційного простору у районі?
— Мене тривожить, що інформаційний простір начебто і представлений різними ЗМІ, але не є потужним і затребуваним, можна сказати, що не розширюється. Мала тиражність газет: «Слово» — 1 тисяча передплатників у багатотисячному районі, «Вишгород» — 10 тисяч у місті (розповсюджуються безкоштовно), приватні газети «На самом деле» і «Моя Вишгородщина», ТОВ «Погляд» виходять не періодично, не мають передплатників. Кабельне телебачення «Вишгород» — приблизно 5 тисяч абонентів, виходить не періодично, це, швидше, відео, а не телебачення, бо там немає інформаційних новин.
— Виходить, інформаційний простір місцевих ЗМІ поступається Інтернету?
— На жаль, так. Ми також, щоб розширити радіопростір, розміщуємо свої передачі на сайтах районної і міської рад, ВРДА, у Міксклауді і на персональній сторінці у Фейс-
бук. Інтернет теж не задовольняє інформаційні потреби всіх верств населення. У селах не всюди є Інтернет, і не в кожного жителя є комп’ютер чи смартфон, особливо у старшого покоління, пенсіонерів, які хочуть мати місцеву інформацію.
Місцеві ЗМІ мають розвиватися, і друковані, і електронні, вони повинні мати міцну підтримку від влади. Доречно нагадати вислів, хто володіє інформацією, той володіє світом.
— Повернімося до Вашого професійного свята. Що б хотіли побажати своєму колективу?
— Наш колектив невеличкий, професійний і дружний. Це завідувач творчим відділом Анастасія Корзаченко, кореспондент Світлана Богдан, відповідальний випусковий Денис Тимошенков, бухгалтер Надія Овчарова. Побажання колективу — бути завжди у творчому пошуку, адже наш оперативний засіб інформації (виходимо тричі на тиждень — щопонеділка, щосереди і щоп’ятниці) може говорити що було вчора, що є сьогодні і що буде завтра, адже новини — та ложка, що потрібна лише до обіду, — вчасно. Принагідно із професійним святом вітаю наших колег із телебачення «Вишгород», суміжників — зв’язківців, зокрема тих, хто транслює наші передачі.
Дякую радіослухачам за розуміння, за те, що ви з нами попри всі новітні технології. Будемо працювати до останньої радіолінії і паралельно старатимемося зустрітися зі своїми радіослухачами на ефірній хвилі.