23.10.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Захочеш вижити у Європі — і не так розкарячишся

Почитав у соціальних мережах деякі коментарі з приводу публікацій про таке явище як бидлота і хамство й вирішив із Люксембурга відписати нашим, так званим, охоронцям моральної чистоти — за очевидної умови поголовного свинства ми продовжуємо займатися ханжеством і чистоплюйством, заперечуючи їх наявність.
Ми роками говоримо про євроінтеграцію, вступ в ЄС, НАТО, навіть цей напрямок закріпили у Конституції, тому я з Європи спробую продемонструвати справжнє обличчя цивілізованого світу на противагу нашій пострадянській моралі епохи дикого капіталізму.
Велике герцогство Люксембург — це своєрідні європейські Емірати — багатство б’є через край. Як не дивно, але заможність породила нечувану люб’язність і приязність. У столиці — однойменному місті Люксембурзі взаємоповага просто зашкалює. Оскільки тут переважно розмовляють французькою, то кожної хвилини чуєш: «мерсі боку» (дуже дякую), «пардон муа» (вибачте мене), «сіль ву плє» (будь ласка) і т. д. На кожному кроці: в магазині, кафе, трамваї. У місті, де кожен третій житель мільйонер, — це норма. Ніякої розпальцовки, пафосу крутих мсьє і мадам — тільки посмішка. Ніякої зверхності, пихи і надування щік, а тим більше фраз на зразок «куди прешся?!» У супердорогому бутіку, хоч ти нічого і не купив, — проводжають чарівною посмішкою, запрошують прийти ще раз. Я жодного разу не бачив, щоб продавчиня у присутності покупця базікала по мобілці з подружкою. Їй таке просто в голову не прийде. Начебто однакові з нами люди: теж дві руки, дві ноги, голова, а насправді — інша планета.
Я хочу запитати: чи багато українців, які проживають у київських квартирах за мільйон доларів і з банківськими рахунками за шість нулів, перед вами люб’язно відкривали двері у магазині? Та не діждетеся! А тут — кожен. Еврібаді! Зробити щось добре для ближнього — в них у крові.
Днями у Німеччині ми вдвох купили білети на приміську електричку до Трієра. У вагоні кондукторка, компостуючи їх, з болем у серці промовила, що треба було б брати та званий колективний квиток (це від 2-х до 5 осіб). Він нам обійшовся б на два євро дешевше. А дізнавшись, що ми сьогодні будемо і назад повертатись, вона знову підійшла і нагадала про знижку. За великим рахунком, німкеня не була зобов’язана інформувати нас про пільги, тим більше, іноземців. Ніхто її за язика не тягнув, вона радила від душі.
А ви пробували щось запитати у ображеного на життя контролера у запльованій електричці на Фастів? Щось процідить з кам’яним обличчям, а швидше, відріже: «Не знаю». Тут, у туристичних місцях, де багато людей, ніякої товкучки, намагання бути першим, тільки й чуєш: «Бітте, бітте!» Ну чомусь же можуть по-людському організувати, без лайок, штовханини!
Питання чемності полягає зовсім не в рівні виховання. У німецьких школах немає обов’язкових уроків етики, а є на вибір факультативні предмети: або етика, або релігієзнавство. За великим рахунком, людину виховує соціум, суспільство, в якому діють чіткі загальноприйняті правила. Зараз у Німеччині проживає 10 млн емігрантів. У сфері обслуговування переважно працюють араби, індуси, африканці. Так полотеру-сомалійцю у супермаркеті не прийде в голову викрикнути вам у спину страшним голосом: «Ноги!» Я не думаю, що емігрант із Африки отримав вдома шляхетне виховання. Він тут з перших днів усвідомив: якщо не прийме німецькі правила гри — пропаде. Хамство — шлях в нікуди. З похмурим кислим фейсом хіба що на ферму до бауера коровам «хвости крутити».
Українці, і вишгородці в тому числі, швидко засвоюють уроки західної моралі, подавляють у собі потяг до вандалізму, грубість, ненормативну лексику. Захочеш вижити у Європі — і не так розкарячишся.
А повсюди свинство у рідній неньці процвітає завдяки хворій державі, де мораль, мов іржа, роз’їдають корупція, злодійство, сваволя скоробагатьків. І не захищати треба псевдовисокі моральні устої, а викорінювати їх, починаючи із себе.
Володимир ТКАЧ, м. Люксембург