Людина та дика природа — поруч із давніх-давен. І якщо раніше баланс сил був близьким до нічиєї: зустріч людини та дикої тварини могла закінчитися на користь однієї чи іншої сторони, то зараз цілковита перевага на користь homo sapiens…
З позаминулої п’ятниці багато людей стежили за станом здоров’я лані, котра якимось дивом опинилась у Вишгороді. За інформацією у соцмережах, тварину збив автомобіль, водій якого утік з місця пригоди. Дехто зазначав, що він хотів спакувати нещасну тварину в багажник, мовляв, на м’ясо. Та небайдужі люди постаралися зробити все, аби лань вижила. Навіть ішлось про ампутацію кінцівки, після якої тварина вже не зможе повернутися у звичне середовище і залишиться жити з людьми чи то в Київському зоопарку, чи у притулку для диких тварин.
«Було задіяно багато людей, у т. ч. Київську Команду Порятунку Тварин, фахівців — біолога національного парку «Межигір’я», лікаря Київського зоопарку. Знайдено умови для реабілітації в притулку для диких тварин Наталії Попової. Але виявилося, що у лані зламані обидві кінцівки, а це вирок для дикого парнокопитного. Ми намагалися з усіх сил, але в цьому випадку людина безсила. Лань не вдалося врятувати», — повідомила Ольга Кім.
У тварин немає технологічних чи новаторських засобів, щоб захистити себе від людини, натомість, людина здатна використати свої навички та здобутки цивілізації, аби захистити і себе, і дику природу, а також зменшити свій негативний вплив на довкілля.
Екодук, або переходи через дорогу для тварин
Це слово є сумішшю архітектурного акведука з його абсолютно новою екологічною місією: такі зелені стежки над автомагістралями дозволяють диким тваринам перетинати штучно створені людиною бар’єри без ризику потрапити під колеса автомобіля.
Будівництво залізниць і автомобільних трас, поряд із посиленою вирубкою лісів та іншою «господарською» діяльністю людини, грубо втручається в природний життєвий простір тварин. Коли ареал проживання виду «розкреслюють» асфальтовими річками на дві частини, перед тваринами виникає дилема: на свій страх і ризик спробувати перетнути перешкоду або залишатися «під замком».
І те й інше по-своєму зле. Ті, хто сміливіший, перетинають дороги і нерідко стають жертвами зіткнення з автомобілями, адже білок і лосів ніхто не вчив правилам дорожнього руху. Тільки у США через оленів на дорозі реєструють близько 1,5 мільйона дорожніх пригод у рік, а виплати страхових компаній постраждалим водіям наближаються до 8 мільярдів доларів. Інші тварини бояться наближатися до гучних доріг, тому автомагістраль буквально розколює популяцію навпіл. Це скорочує генетичну різноманітність усередині виду і, як наслідок, призводить до виникнення різних захворювань і генетичних мутацій. Крім того, траси часом відокремлюють тварин від тих місць, де вони добувають їжу в певний сезон року.
Проблема вперше стала обговорюватися в 1950-х роках — саме в цей період у Франції з’явилися екодуки. За наступні 60 років подібний елемент зеленого будівництва почали активно використовувати Нідерланди, Швейцарія, Німеччина, Бельгія, Канада і США. Екостежки для тварин досить естетичні в архітектурному плані, повністю відповідають стійким принципам розвитку суспільства і вже довели свою високу ефективність на практиці.
У США за останні 30 років побудували кілька сотень екодуків: для захисту пантер у Флориді, плямистих саламандр у Массачусетсі, снігових кіз у Монтані, овець-товсторогів у Колорадо і пустельних черепах у Каліфорнії.
Українським екодукам бути?
В Україні наразі немає жодного прикладу будівництва справжнього екодука. Проте світло в кінці екокоридорного тунелю таки є: ведуться цілеспрямовані роботи із напрацювання правової бази та формування інженерно-технологічних рішень. Наприклад, WWF в Україні спільно із закордонними партнерами втілюють низку проектів із вивчення міграційних коридорів великих хижаків, зокрема рисі та ведмедів у Карпатах, формування правових, методологічних та технологічних підходів у проектуванні та будівництві екодуків. Заплановано використання цих напрацювань під час розроблення великих інфраструктурних об’єктів у Румунії, Угорщині та Словаччині, а згодом і в Україні.
Відповідно до чинних в Україні рекомендацій, таке огородження повинно мати висоту 2—2,5 м і довжину не менше ніж 500 м по обидві сторони від шляху міграції тварин.
Поки українських екодуків немає
Сьогодні роль екодуків частково виконують «традиційні» споруди — мости, тунелі в горах, різноманітні дренажні об’єкти. Згідно із заявами урядовців, перший біоперехід заплановано побудувати у районі проектованої об’їзної автодороги на півночі Львова.
Спеціалісти звертають увагу, що для ефективного проектування й облаштування екодуків вкрай цінною може виявитись також і допомога самих людей. Вони можуть фіксувати випадки зіткнень із дикими тваринами, а також випадки перетину тваринами автошляхів. Найважливішими характеристиками при цьому є місце перетину дороги твариною або місце дорожньо-транспортної пригоди, вид тварини (якщо можливо визначити), географічні координати або кілометр автодороги (визначається за кілометровими стовпчиками, встановленими на узбіччі доріг). Цінними є також фотографії, що дозволять ліпше зрозуміти умови ризику. Інформацію можна розміщувати на екомапі WWF (ecomap.org). Дані будуть збиратися і оброблятися для подальшого використання з метою охорони природи і безпеки дорожнього руху.
Замість висновку
Екодуки в Україні необхідні. Утім, спочатку потрібне розуміння та законодавче закріплення обов’язковості їх побудови на важливих із природоохоронного і безпекового погляду ділянках автодоріг. Однак, поки цього не може статися, адже потрібне дослідження і міграційних шляхів тварин, і безпекової ситуації в нашій країні. Дієвим може виявитися окрема фіксація ДТП за участю диких тварин поліцією, аналіз і накопичення відповідної статистичної інформації. Далі — наступний етап — належне оцінювання впливу на довкілля дорожніх проектів із врахуванням біокоридорів. А лише потім справа дійде і до підготовки конкретних об’єктів. Тож чи з’явиться в Україні екодук? Очевидно, це питання не лише часу, а й бажання.
Людство продовжує розвиватися, розбудовуватися та розширювати свої «володіння». Утім, разом із цим ми маємо дати можливість диким тваринам принаймні переходити швидкісні траси без ризику для їхнього життя. Ми не здатні навчити тварин дорожніх правил, пояснити, що потрібно уникати швидкісних магістралей, але ми точно можемо уберегти їх від тих проблем, які спіткали їх через нас. Зрештою, екодуки облаштовуються не лише для природи, вони будуються і для безпеки самих людей.
За матеріалами Інтернет-ЗМІ
