У газеті «Вишгород» № 17 за 22 червня у статті «Винницький яр в історії Вишгорода» ми вже розповідали про чарівність рельєфних принад нашого міста. Сьогодні помандруємо проваллям молодшого брата Винницького яру — Нишковим.
Варто зазначити, що тема ярів в українському фольклорі — одна із провідних і магічних. Їх оспівували у народних піснях, як, скажімо, «Туман яром — туман долиною», «Ой пішла я у яр за водою», «Ой, чого ти, дубе, на яр похилився» тощо, у приспівах на кшталт «Аж на третій яр чути ваш базар», «Гладко було на папері, та забули про яри», «Легше переплигнути яр, ніж щось втокмачити» і т. д. Це свідчення того, що з правічних часів вражали і вабили ці дива природи своєю величчю і суворою красою. На всю Україну історично відомий Холодний Яр на Черкащині, увесь світ знає про трагедію у київському Бабиному Яру. До речі, найдовшим в Україні вважається Смілянський яр на Черкащині. Його довжина — 8 км, а глибина — 70.
Вишгородський Нишків яр зовсім не знаменитий як вищезгадані побратими. Його довжина не вражаюча, а глибина — до 20 метрів. На жаль, давньоруські літописці не були натуралістами і не залишили нащадкам описів навколишніх ярів. Історія затерла навіть топоніміку — походження його назви. Можливо, назва Нишків виникла від слова нишком, крадькома пробиратися яром. Але це лише припущення.
Нишків яр розпочинається у районі вул. Ватутіна і тягнеться на південний схід. По його крутих бортах нелегко підійматися, а ще важче опускатися крізь зарослі чагарників, дерев і різнотрав’я. На дні ущелини відчуваєш себе маленькою людиною у пащі цього велета. Сюди не долинає міський шум і суєта. Для птаства — це справжній зелений рай, як, мабуть, і для плазунів.
Найбільшою принадою Нишкового яру є струмок, який пробивається до Дніпра. Одні люди вважають, що це — річка Монашка, інші стверджують, що це і є знаменита Почайна, яка впадає у Дніпро на Подолі. Питання спірне, але походження назви Монашка можна пояснити, принаймні, наступними аргументами. За літописами неподалік від яру князь Андрій Боголюбський (той, хто поцупив з Вишгорода ікону Божої Матері) побудував жіночий монастир Білого Спаса. Від обителі слідів не залишилося, але у віках закарбувалася назва тутешнього урочища — Спасщина. Якщо у монастирі проживали монашки, то безперечно черпали воду зі струмка та омивалися в імпровізованій купелі.
Досить зробити просту загату — і готовий ставочок — купайся досхочу.
Щодо назви Почайна. Якщо це дійсно витоки знаменитої річки, то ми, вишгородці, маємо пишатися тим фактом, що саме у нашій річці Почайні рівноапостольний князь Володимир хрестив киян. Не в Дніпрі, а саме у Почайні. До речі, на цій річці у Києві базувався військовий і торговий флот Русі. На Почайні швартувалися й купецькі лодії на шляху «із варяг у греки».
Місцеві ентузіасти за підтримки окремих краєзнавців, науковців пропонують назвати майбутній ландшафтний парк навколо Винницького і Нишкового ярів — дендропарк «Почайна». Пропозиція дуже приваблива, назва престижна, але наскільки вона відповідає дійсності — питання дуже і дуже спірне. Потрібні «залізні» факти і аргументи, щоб не пошитися у самозванці.
Екологічний стан верхньої частини яру не просто незадовільний — він жахливий. Місцеві варвари з приватних будинків, гаражів занапастили його схили всіляким побутовим, будівельним хламом. По суті, це звалище посеред міста. Як не крути, а нам, очевидно, подобається жити у лайні.
Вирвавшись з цієї гидоти, Нишків яр простягається до свого старшого брата — Винницького яру. Зустрічаючись, вони утворили не те, щоб озеро, а такий собі ставочок, який облюбували качки, плазуни, гризуни та інша живність. На диво, ця екосистема ще витримує людський пресинг. Але чи надовго? Як і яри, якими тисячоліттями туман котиться.
Володимир ТКАЧ
ФОТО — Станіслав РУДИЧ
