Серед ландшафтних принад Вишгорода безперечно найвеличніше виглядають пагорби або, як ще кажуть, гори. Своєю неповторністю вони зачаровують кожного подорожнього. Але не менш вражаючими є й місцеві яри. Урвища нагадують про силу природи і викликають, принаймні, повагу і острах. А, між тим, яри — це безпосередні свідки нашої історії, яка творилася навколо них. 

Якщо спрощено говорити, то територією міста пролягають чотири яри: два з них знаходяться праворуч від вулиці Шолуденка, а ще два — ліворуч. Ми ж помандруємо найбільшим і найдовшим — Винницьким яром.

Десятки тисяч років тому льодовиковий період добряче попрацював над рельєфом нашого краю. Наступаючи з півночі, він нагорнув кучугури уламкового матеріалу: перемішані валуни, гальку, пісок, глину. З початком глобального потепління льодовик позадкував на північ, залишаючи за собою ріки талих вод. Вони нанесли пісок, утворивши на Поліссі рівнину. Маси води по низинах ринулися до більших низин, звідки вона проривалася до моря. Так, наприклад, виник Дніпро. У нас талі води проривалися до Дніпра з району Валків через Дідовицю, урочище Спасщина (район масиву ГАЕС) тощо. Так і виникли знамениті вишгородські яри.
Винницький яр фактично розпочинається від «Карату», точніше, ліворуч від повороту з вул. Шолуденка до вул. Ватутіна, якщо їхати донизу. Цей яр найстаріший, бо вітри добряче згладили його форми: урвища, зсуви і обвали поступово перетворилися на пологі схили майже на всій його протяжності.
Взагалі, звідки взялася назва Винницький яр? Звернемося до середньовічної історії нашого краю. У 1552 році королівські ревізори Речі Посполитої проводили, так би мовити, інвентаризацію київських укріплень. По закінченню вони залишили нащадкам цінний документ — «Опис Київського замку 1552 року». Є там згадка і про Вишгород, зокрема, що мешканець села Петрівці — Левон Милан побудував «винницю» на «горі Вишгороді» і вирощував виноград на схилах яру. Хто такий Левон Милан — історія замовчує, але можна припустити наступне. Це — єврей — орендар, який займався виготовленням та збутом горілки, наливок, настоянок, пива та інших хмільних напоїв. Справа в тому, що виготовленням горілки у XVI-XVII століттях у Польській державі займались виключно євреї-крамарі. Фактично вони створили другий по величині бізнес після виробництва товарного зерна, яким займалися українці — хлібороби. Хмільний бізнес складав понад 45 відсотків від валового національного прибутку Речі Посполитої. Так національні меншини — українці і євреї — забезпечували бюджет панської Польщі.
Схили Винницького яру — ідеальне місце для виноградників, особливо протилежна від вул. Шолуденка сторона: недоступна вітрам і водночас сонячна протягом усього дня. Виноград — ризикована культура для нашого краю: кущі у люті морози вимерзали, у дощове холодне літо грони не завжди дозрівали, але орендарі вперто продовжували плекати цей божественний фрукт. В основному кущі формувалися на кілках: забивали у землю дебелий кілок і до нього прив’язували лозу. Орендарі пробували різні сорти: токайські, бургундські, мозельські. Так чи інакше, але виноградарство у нашім краї розвивалося. Ченці Спасо-Преображенського Межигірського монастиря перейняли досвід орендарів і теж вирощували виноград. Таким чином завдяки одним і другим монастирі і храми православної церкви були забезпечені церковним вином для причасть та й взагалі для душі. Потреба в імпорті кагору з Валахії (Молдови) — надовго відпала.
На жаль, середньовічні виноградники не дожили до наших днів. Схили Винницького яру природа відвоювала для себе у вигляді різнотрав’я, чагарників, дерев, які й сформували сучасне обличчя цього свідка історії.
Варто зазначити, що наші пращури — слов’яни дуже вдало використовували яри, як природні фортифікаційні укріплення. Стародавній Вишгород, зокрема, його серце — Ольжина гора прикрита зі сходу, від Дніпра крутими схилами, з півдня і заходу — Нишківським і Винницьким ярами, з півночі — валом. У таких умовах штурмувати укріплений дитинець (городище) — марна справа. Є низка історичних свідчень, як нападники ламали зуби об цю фортецю. Скажімо, у 1154 році під стінами Вишгорода довго і безуспішно стояв претендент на київський престол – смоленський князь Ростислав із кочівниками — торками. Але найзнаменитіша 9-тижнева облога була у 1172 році, коли Вишгород захищав проти 20-ти князів (серед них і відомий князь Ігор із «Слова о полку Ігоревим») князь Мстислав, який отримав за вдалий захист назву Хороброго. І наші яри при обороні зіграли не останню роль.
Винницький яр поступово опускається до Дніпра. Вище стадіону «Енергетик» ліворуч відкривається провалля його молодшого брата — Нишківського яру, який із невеликими відгалуженнями простягається на північ до вул. Ватутіна. По ньому ми прогуляємося у наступній публікації.
Врешті-решт Винницький яр закінчується в районі Пенсійного фонду, де його люди вирівняли.
Наша «експедиція» дуже шкодувала, що у подорож ми не запросили тямущу (і симпатичну) біологиню, яка б популярно розповіла про флору і фауну Винницького яру. Втім, ми змогли визначити самосіви гостролистих і татарських кленів, деревію, під ногами траплялися частуха подорожникова, алтея, дягель болотяний, мати і мачуха, лопухи, полин, будяки, осока, осот, волошки, глід, калюжниця.
Тривогу викликав екологічний стан яру. Ця впадина посеред міста захаращена і засмічена містянами. Купи пластику, скла, слідів від вогнищ, порубки дерев і кущів. Тож задум створити за стадіоном ландшафтний парк — слушний і своєчасний. Можливо, таким чином ми зможемо очистити і впорядкувати сакральні для нас місця. Зі зростанням населення у Вишгороді навантаження на яри і балки, кургани і шпилі лише зростатиме. І без допомоги людини природа вже не зможе самовідновлюватися. Їй би руку допомоги подати.
Володимир ТКАЧ
ФОТО — Станіслав РУДИЧ