(Початок див. у № 48’2013)
Марина КОЧЕЛІСОВА
ФОТО — авторка, Олександр БАЛАБКО,
Світлана КОВАЛЬ, Надія та Еліанд ГОЦУЄНКИ, Зоя ШАРІКОВА, Микола КАРПЕНКО

По всій автостраді у Словаччині — ремонт. Всевидяче око — колеги з журналістського цеху — коментують: мовляв, Євросоюз дає кошти і на це. Додають і інше: на шість платників податків — 22 споживачі різних категорій. Словацька пенсія у 600 євро для працівників сільського господарства — не такий уже мед. А села ближче до Польщі — досить бідні, з будинками, як ці, де живуть остарбайтери, — заробітчани (показують у вікно).
Чехія зустріла трохи гіршим дорожнім покриттям і п’ятигодинним затором. Дві із трьох смуг зустрічної частини автобану — ремонтувалися за допомогою техніки «Europa», тож аварія, що спричинила «пробку», суттєво затримала наш автобус на шляху до Праги. Праворуч і ліворуч — маневри автотранспорту, намагання хоч на кілька метрів просунутися наперед: темношкірий водій вантажівки з нідерландськими номерами, рейсовий автобус із Болгарії (на ті ж Нідерланди), зграйка німецьких дітей у спортивній формі, що привітно посміхаються українським ознакам нашого автобуса.
За півгодини до Праги погустішала політична реклама та заклики до економії палива: «Не викидайте гроші на вітер». На підприємствах — єврогасла. Дорожні смуги поширшали, а за 15 км до чеської столиці шумопоглинаючі паркани вже майже суцільно розмальовані фанатами футбольних команд, музичних груп тощо.
Від нашого готелю на Кубанському намєсті (площу названо на честь Куби) — півгодини трамваєм до історичного центру Праги. Номер — не такий домашній, як у приватному суловському (у Словаччині): меблі прості, економічні, у душовій кабінці — в кутках проступає грибок. Штраф для тих, хто палить у номері «для некурящих», — 20 євро.
По телевізору можна подивитися дві чеські, дві німецькі та дві російські програми. Зрозуміло чому, бо російські та німецькі туристи — на кожному кроці.
Інструкції по готелю — чотирма мовами: чеською, англійською, польською та німецькою. Чеська — подарунок для українського лінгвіста: літак — ле-тадло, запряжена одним-двома кіньми туристична карета — во-зідло (НА ФОТО 1), морозиво — змерз-ліна, подружка — кава-лірка, театр — ді-вадло, поживні (корисні) продукти — по-травне їдло (наголос практично в усіх словах — на другому складі), «увага, проїзд» — «по-зор, єд-те, без-печне ...» (На ФОТО 2). А назви вулиць просто зігрівають серце — Карпатска, Варшавска, Італска (Італійська — ред.), Віноградна.
Для охочих поласувати — рульки (нижня частина окосту та свинячі ніжки) і копчені реберця (із славетним чеським пивом, а для туристів російською написано «100 грамм») — це на вул. Реслова, «У парашутистів», чи у ресторанчику «Кнайпа празька». «Швидка страва» (не для туристів, а для себе) — хліб зі смальцем та солоним огірком.
У Чехії (так ця держава виявляє свою незалежність у ЄС?) — не євро, а крони. Крім того, квиток на трамвай (24 крони, що приблизно дорівнює одному євро) можна купити у кіосках «Табак-Новіни» (тютюн — преса). Тож, попри запізнення через аварію на автобані, купу часу ми витратили на те, щоб обміняти загальноєвропейську валюту бодай на проїзд в один бік.
Підтвердилося інтернет-попередження «бувальців»: у обмінниках Праги кермує третя за чисельністю в Чехії діаспора — в’єтнамська. І, попри надпис на віконечку обмінника «0 %», з будь-якої суми усміхнені лялечки-дівчатка утримують 4 % (собі, власнику обмінника, за оренду?)
Банкомат при вході до готелю не працював. У найближчому банку нас зустріли дуже привітно, продемонстрували «флюент інгліш» (жваву англійську), та нічим не допомогли.
Добре, що досвідчені мандрівники з нашої групи поспілкувалися з доброзичливими чеськими безхатченками, котрі розмовляли кількома мовами, зокрема російською, та нешикарно вдягненими відвідувачами магазину «Все по 35 крон». Ми, врешті, знайшли місце продажу квитків на громадський транспорт і дісталися центру Праги.
Казкове місто майстрів (НА ФОТО 3), серед нього — Джинджер і Фред, дві сучасні будівлі перед Карловим мостом, фігурки немовлят, що заповзають на телевежу, давня фортеця Вишеград — привертають увагу людей з усього світу.
Строкатий туристський натовп, де рожеві обличчя та вбрання скандинавів, які елегантний капелюшок (жіночий — на голові у чоловіка — НА ФОТО 4) поєднують із спортивним светром з оленями, — поряд із смаглявими шароварами та шкіряними мештами середньоазійців, ебонітовими профілями африканців, зграйками японців — усі з планшетами-«еплами». Нас попередили, що висловлювати будь-які емоції з приводу суміші народів не варто — штраф за «ніггера» тощо — 600 євро.
Прага — це вузькі середньовічні вулиці (НА ФОТО 5) та мощені перехрестя, музей співця еротики — маляра Альфонса Мухи (НА ФОТО 6) і квіти (НА ФОТО 7) на Вацлавській площі — на місці самоспалення Яна Палаха та Яна Заїца (на знак протесту прорадянської окупації та придушення «Празької весни» 1968-го).
Прага — це не лише суцільні пам’ятки архітектури, а й скляні балкони (до речі, у Старому місті склопакети на вікнах — лише дерев’яні) та кумедні фігурки біля кав’ярень (НА ФОТО 8,9).
Історичний центр — це затишний вхід до музею знарядь середньовічних тортур (НА ФОТО 10), відкриті двері салону, де вузькоокі тайки масажують стомленим туристам ступні. Східні продавці у лавашних та сувенірних крамничках — арабська та азербайджанська діаспори.
До речі, найчисельніша діаспора у Чехії — українська, але нелегали себе не презентують, бо, окрім усього іншого, «стриже» своя ж, українська, мафія. Найгучніша — діаспора російська. Надто у туристичному бізнесі: екскурсії на всі смаки пропонують на кожному кроці. Дуже популярний шопінг-туризм — по магазинах.
Екскурсії зазвичай починаються з Нового міста — «з-під хвоста» кінного пам’ятника королю Вацлаву (НА ФОТО 11). Туристи широкою течією прямують до Карлового мосту, де обов’язково слід загадати бажання. Дощове надвечір’я робить готичні фігури і будівлі зловісними, і лише вранці бачиш, що Прага таки «злата» — світла і промениста.
Влтава вогниками екскурсійних катерів поділяє Прагу на Нове і Старе місто. На площах і на Карловому мосту — музиканти, живі «пам’ятники» (НА ФОТО 12), продавці сувенірів. Мимохіть чую розмову двох — із замерзлими обличчями, — що поквап-ливо збирають пакунки: «Сьогодні — заробітку катма…» Кілька разів проїжджає «пилосос» — міські комунальники прибирають вулиці.
Те, що по екскурсійних та інших місцях ми пересуваємось самотужки, — неабияка перевага. Тому що справжнього життя з вікна автобуса не побачиш, а от з тротуару, посеред людей, примітиш чимало цікавого, а головне — справжнього, не «напоказ». Зокрема, гумор пражан: на запитання, як проїхати з центру до Кубанського намєстя, почули: «Не знаю, живу на Швейцарській» (це не так далеко - ред.).
Вранішній «шведський стіл» у їдальні готелю був досить невибагливий: кава, молоко, сметана, кетчуп, два різновиди мюслів (суміші пластівців, родзинок, горіхів, сушених фруктів — ред.), протертий томатний суп, хліб, булочки, салат із огірків і помідорів.
Та й наїдатися о 6-7 ранку (у Європі — ранні сніданки) — неможливо. Добре, що туристи зі стажем порадили взяти із собою воду, печиво, соняшникове насіння, горіхи і сухофрукти та швидкорозчинні каші й супи у пакетиках.
Затори продовжували нас переслідувати: з Праги виїжджали годину. Далі насунулася мряка і лише за 26 км від Пльзеня полишила нас, хмара туману розійшлася — і ми знову побачили суцільні поля сонячних батарей, пухнасті схили, зелені прозорі паркани на мостах і в населених пунктах, кукурудзяні поля і скирдочки «рулончиком» — під плівкою.
За чотири години від Праги почалася Німеччина — автобаном «віа Кароліна» ми вже були за 126 км від Нюрнберга.

Далі буде