Недолугі земельні відносини у нашій державі змушують повернутися до історії столітньої давнини, коли рішучими діями лише однієї людини були розпочаті кардинальні зміни у сільському господарстві Російської імперії і в тому числі у нашому краї. Нинішнім можновладцям, очільникам України є чому повчитися у цієї людини.
Хто відвідував Києво-Печерську лавру, то очевидно помічав біля стіни Трапезного храму Антонія і Феодосія Печерських скромний надмогильник із масивним хрестом. На ньому — лаконічний напис: «Петръ Аркадьвичъ Столыпинъ». Так, це той самий Столипін — Прем’єр-міністр і водночас Міністр внутрішніх справ Росії. Той, хто не крав й іншим не заважав. Той, якого ненавиділи як революціонери, так і вищі кола імперії.
Аграрна реформа була «цвяхом» усієї реформаторської політики Столипіна. Передусім, він відмінив викупні платежі за землю, які були покладені на селян реформою 1861 року. Його реформа надала право селянам виходити із сільської общини. На той час община являла собою такий собі феодальний колгосп: де-юре є твоя частка землі, а в натурі її немає. У общині привільно жилося ледацюгам, алкоголікам, які годувалися за рахунок спільної праці, бо, за правилами, з ними треба було ділитися і вирощеною продукцією, і грішми. За нових умов ледарі були б змушені працювати.
Отже, кожен селянин, який побажав стати вільним хліборобом і жити краще й заможніше, тепер, згідно з реформою, мав право вийти з общини і отримати свій конкретний наділ (відруб) або хутір. Згідно зі статистикою, на початок 1916 року із общини вийшло 2,5 млн селян. Ще 1,5 млн стали власниками хуторів.
Не обминула реформа і нинішню Вишгородщину. У своєму сімейному архіві я знайшов документи, які стосувалися цієї теми. Це нотаріальний випис від 16 березня 1909 року, який свідчив, що селянин Захарій Петрович Ткач, котрий проживає у с. Демидові Київської губернії і уїзду, придбав у Київського відділення Селянського Поземельного банку шість десятин і 450 квадратних саженів землі (це майже 7 гектарів) за 856 рублів. Але оскільки належної суми у покупця не було, то він вніс всього 46 рублів, а інші 810 рублів взяв у банку як кредит строком на 55 років. Згідно з правилами статуту банку, він зобов’язувався кожні півроку гасити кредит у сумі 18 рублів 23 копійки. Повністю розрахуватися мав у 1964 році.
Але недовго прадід тішився своєю землею. Через десять років комуністи, «долаючи опір куркулів», забрали землю, бо прийшов час швондерів і шарікових.
Селянський Поземельний Банк зіграв колосальну роль у проведенні аграрної реформи. Він надавав довгострокові вигідні кредити селянам, викупляв землю в общин і поміщиків, щоб у подальшому її продати бажаючим селянам-власникам. Порівнюючи цей факт із нашим сьогоденням, хочеться запитати: а який банк у незалежній Україні надає кредити на 55 років із мізерними процентами? Де цей банк і як його шукати?
Столипінська реформа не лише вивела з кризи аграрний сектор Російської імперії, а й привела до зростання обсягів внутрішнього ринку. У господарствах вільних фермерів урожайність зросла на 20 відсотків! Експорт зернових зріс удвічі! І це при тому, що з общин вийшла лише чверть селян.
А що було б, якби Столипін повністю завершив реформу? Прем’єр не безпідставно обіцяв завалити всю Європу зерном. В урожайні 1909-1910 роки царська Росія виробляла 40 % світового експорту зернових. А врожай був на 30 % вищий, ніж у США, Канаді і Аргентині разом взятих. Варто сказати, що до початку Першої світової війни 1914 року у країні були накопичені такі хлібні запаси, яких вистачило на чотири роки війни. Останні запаси більшовики проїли у 1920 році.
Звичайно, не всі, хто вийшов із общини, витримали виклики господарювання по-новому. Свою землю продавали ті селяни, які осіли по містах, одинокі вдови, люди похилого віку і, звичайно, нероби й п’яниці. Землю просто пропивали. Через сто років ми бачимо подібну картину: продаж паїв, купівля колгоспниками дорогих авто, рік-другий життя на широку ногу і все. Де ж ті десятки тисяч доларів за землю? У мішках… під очима. Історія нічому не вчить.
Аграрна реформа Столипіна викликала люту ненависть у різношерстних революціонерів, особливо у есерів і більшовиків. Ленін із тривогою писав, що в разі успіху столипінських реформ революція буде неможливою. І вождь пролетаріату не помилявся. Скажімо, у розпал світової війни хуторяни-фермери тримали у банках і ощадних касах більше двох мільярдів золотих рублів. І з кожним роком їх ставало все більше. Цим людям все ж було що захищати: свою землю і пристойне життя.
За шість років прем’єрства на Столипіна було здійснено 11 замахів. Від них постраждали навіть його діти — син Аркадій і донька Наталя. Але замахи не зупиняли Столипіна. Він знав, що його вб’ють, тому і поспішав. 14 вересня 1911 року Петра Столипіна в ложі Київської опери застрелив анархіст Дмитро Богров (Мордко Гершкович). Коли відкрили заповіт Столипіна, то першими рядками були: «Я хочу бути похований там, де мене вб’ють». Він упокоївся у Києво-Печерській лаврі.
Історія не любить умовного способу. Але, як склалася б історія Російської імперії у разі успіху реформ Столипіна. Не було б кривавого заколоту більшовиків, громадянської війни, колективізації, голодоморів, репресій та інших жахіть тоталітарного режиму. Імперія однозначно трансформувалася б у конфедерацію чи співдружність країн на кшталт Британської імперії без крові, тому що ситі і багаті народи не сприймають революцій. Якби та якщо…
Володимир ТКАЧ
