Серед видатних особистостей міста Вишгорода окреме місце посідає Юрій Францович Кумасинський. Людина, яка розпочинала будувати завод «Карат» у буквальному сенсі з кілочка, перший директор цього підприємства. Його внесок у розбудову соціальної сфери молодого міста — не оцінений гідно і по сьогодні. До уваги читачів — ювілейні спогади Ю. Ф. Кумасинського про епоху становлення «Карату».
У ці травневі дні виповнюється 40-річчя створення заводу «Карат». Але в дійсності по завершенню його будівництва були створені три підприємства: дослідний завод «Карат», Вишгородське спеціальне конструкторсько-технологічне бюро (ВСКТБ), завод РТО (радіотехнологічного обладнання).
У 1976 році Міністерством промисловості засобів зв’язку СРСР було прийнято рішення про створення у м. Вишгороді машинобудівної бази, яка мала забезпечити науково-технічний прогрес галузі, тобто, стати каталізатором розвитку технічного прогресу всього народного господарства країни.
Для прискорення отримання результатів від створення цієї бази мене направили до Вишгорода знайти можливості і організувати ведення паралельно робіт по проектуванню, будівництву і виробництву. Таким чином використовуючи тимчасово орендні площі, і були організовані ВСКТБ та дослідний завод «Карат» по випуску такої продукції, як обчислювальні комплекси, робототехніка та ін. Це і стало початком створення у Вишгороді науково-промислового комплексу загальною площею 100 000 кв. м.
На початковому періоді будівництва цього об’єкту Вишгород не справляв враження міста. Тому виникла гостра необхідність врахувати і розвивати соціальні об’єкти міста, розбудовувати його інфраструктуру. З великими труднощами через загальносоюзні державні органи це було здійснено. Завод профінансував будівництво таких важливих об’єктів як районна поліклініка, школа № 3, гуртожиток на 720 чоловік, розширення вузла зв’язку, реконструкцію підстанції «Каскад», знесення старого житла (більше 60 будинків), пожежне депо на чотири виїзди, реконструкція котельні № 2, дитячого садка-яслів, піонерського табору. Завод побудував вісім будинків із магазинами на перших поверхах — 1200 квартир для працівників заводу, які отримали їх безкоштовно, та багато інших об’єктів. Тобто, в інфраструктуру міста було вкладено 14 млн 862 120 рублів. Це в ті часи, коли курс долара сягав 60-80 копійок. Завод не лише фінансував будівництво, але і активно брав участь у ньому силами колективу. Проте чомусь нинішні керівники міста і району не розуміють, не усвідомлюють цього. Вони зациклилися лише на енергетиках і використовують це у засобах масової інформації. Так, їх праця велична і відповідальна, але на той час це була вже інша епоха, коли домінувала наука — виробництво. На зламі 1970-80 років майже половина жителів Вишгорода працювали на заводі. Навіть сьогодні спогади ветеранів дуже зворушливі. І це не дивно, бо саме вони перебудовували старовинне село у сучасне місто. Дуже хочеться, щоб очільники Вишгорода і району цінували внесок заводчан і не забували про це говорити.
Не дивлячись на складні процеси на заводі (розробка документації, організація виробництва, формування кадрів, їх навчання), колектив брав активну участь у соціально-культурному житті міста. На заводі була організована художня самодіяльність, інструментальний і духовий оркестри, які були популярними не лише в області, але і по Україні, заводчани створили два дачні кооперативи у Хотянівці і Козаровичах та інше.
Як перший директор заводу «Карат» я вдячний тодішньому першому заступнику голови райвиконкому І. Г. Бурдаку та головному архітектору В. В. Климику за те, що вони надали об’єктивну оцінку щодо ролі заводу, його п’ятитисячного колективу (у тому числі 1 200 інженерно-технічних працівників) у розбудові нашого міста. У цьому і є величність наших людей. Гордість і велич їх живі і по цей день.
За шість років перебування на посаді директора я не нажив якихось статків, не маю ні дач, ні заміських будинків, не отримував від місцевих керівників ніяких преференцій і привілеїв, не дивлячись на те, що мій внесок був еквівалентним «Каскаду», а, можливо, і більш вагомим. На жаль, це так, але оцінка зробленого — різна.
Зараз я у тому віці (трудовий стаж — 70 років), коли прийшов час підбивати підсумки свого життя. Від нього я вже нічого особливого не очікую, але розраховую на розуміння і справедливу ділову оцінку того, що я зробив разом із колективом, якому безмежно вдячний.
Юрій КУМАСИНСЬКИЙ,
перший директор заводу «Карат»
(1976-1982 роки)
