Для абсолютної більшості українців слово «Межигір’я» асоціюється з незабутнім Віктором Федоровичем Януковичем. Не з існуванням тут протягом ХVI-XVIII століть Києво-Межигірського в ім’я Преображення Господнього чоловічого монастиря, а із хонкою, золотим батоном і пеньочками. І їдуть туристи до Межигір’я не за середньовічною минувшиною, а за враженням від елементів солодкого життя неповторного «проффесора» Януковича.
Але як би там не було, але поміж цих двох історичних фактів є ще цілий пласт нещодавнього минулого Межигір’я, яке істотно впливало на життя держави і окремих особистостей.
Сьогодні мало хто знає, що військовий тріумф генерала Червоної армії, героя оборони Києва і Москви, а пізніше зрадника і організатора РОА (Русской освободительной армии) Андрія Андрійовича Власова розпочинався саме з Межигір’я.
У 1935 році комуністи зрівняли монастир із землею. Войовничі борці із «мракобіссям» не залишили від храмів каменя на камені. Але ця наймальовничіша київська околиця зачарувала партійну еліту, і було вирішено побудувати тут урядові дачі. Чому комуністи обрали для проживання це намолене, благодатне і умиротворене місце — загадка і по цей день. Захотіли не в Кончу-Заспу чи Пущу-Водицю, а саме в Мижигір’я – у 1930-их роках тут проживали такі партноменклатурники як Постишев, Косіор, Петровський та інші криваві організатори голодоморів і репресій, яких теж відправлять вслід за жертвами. У роки окупації це сакральне місце облюбував рейхскомісар України Еріх Кох. У післявоєнний час тут проживали всі керівники республіки.
Найпомітнішою постаттю на довоєнних дачах звісно був перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов. Межигір’я він любив. Як пізніше згадував колишній командувач 38-ї армії К. М. Москаленко, під час наступу на Київ з Лютізького плацдарму він зателефонував Хрущову:
— Микито Сергійовичу, ми звільнили вашу дачу!
— Дача не моя, а державна, — відрізав Хрущов, але відчувалося, що 1-й секретар задоволений…
У липні 1941 року у Межигір’ї було тривожно. Німці наближалися до Києва. Цементувати оборону столиці мала новостворена 37-ма армія, яка вже формувалася. От тільки командувача ще не було. Але невдовзі на цій посаді прозвучало прізвище генерал-майора Андрія Власова.
Взагалі, вважається, що Власов був пестунчиком долі. Йому все сходило з рук. Скажімо, під час служби у Ленінградському окрузі у нього, одруженого, спалахнув роман з однією жінкою, яка і народила від нього доньку. А в той час партійні органи пильно стежили за «обліко морале» підопічних і за нього взялися. Але Власову вдалося уникнути покарання, більше того, він отримав підвищення — посаду командира полку.
Як не дивно, але менше, ніж за рік — новий кар’єрний виток — заступник командира дивізії. З цієї посади його відрядили радником до Китаю до генералісімуса Чан Кайши. За два роки Власов зарекомендував себе не лише як класний спеціаліст, але і гарячим коханцем. Велелюбний полковник не цурався жінок. Як згадував його колега, одного разу він помітив, що кімнату Власова прибирає китаянка 15-16 років. На запитання Власов відповів просто: «Я її купив на ринку, зовсім дешево, за 10 відсотків від нашого окладу радника». Колега обурився, але Власов стояв на своєму: «Яка різниця, якщо не я, то хтось інший все одно купить і використає за призначенням». Ось так полковник Власов поєднував корисне з приємним. Його, звісно, "заложили", але все знову зійшло з рук. Більше того, Чан Кайши нагородив його орденом Золотого Дракона і золотим годинником, які чомусь у Москві у нього відібрали.
Нова смуга везіння розпочалася після Китаю в Україні. У Київському окрузі (командувач Г. К. Жуков) Власов у 1939 році очолив 99-ту стрілецьку дивізію і менше ніж за рік зробив її, за визначенням маршала Тимошенка, найкращою у Червоній армії. І знову нагороди: орден Червоного Прапора і золотий годинник.
На початку 1941 року він уже генерал-майор і командир 4-го мехкорпусу. І вкотре йому посміхається Фортуна: за успіхи у бойовій підготовці Власова представляють до ордена Червоної Зірки, проте всупереч усім правилам і порядкам отримує найвищий орден — Леніна.
Але повернімося до липня 1941 року. Хто ж рекомендував Власова на 37-му армію? На думку воєнних московських істориків, 1-й секретар КП(б)У Микита Хрущов і маршал Семен Тимошенко, і ось чому. Справа в тому, що їхні дачі у Межигір’ї знаходилися поряд, а обслуговував їх комендантський взвод із дивізії Власова. Звісно і сам комдив частенько наві-дувався до Межигір’я.
Читаю мемуари Хрущова і дивуюся: «Нам з Кирпоносом (командуючим Південно-Західним фронтом) запропонували низку кандидатів-генералів. Серед них дуже гарне враження складав Власов. Відділ кадрів округу теж його рекомендував. І ми з командуючим вирішили призначити саме його. Я особисто не знав ні Власова, ні інших генералів, навіть зараз не пам’ятаю їх прізвищ». Далі Хрущов пише, що про всякий випадок він зателефонував до Москви Маленкову, який у ЦК займався кадрами. Але той ухилився, зіславшись на безладдя у Генштабі, і порекомендував взяти на себе повну відповідальність за Власова. Виникає питання: так пив коньяк Хрущов із Власовим у Межигір’ї до війни, якщо, згідно з мемуарами, не знав його і не бачив?
Втім, Микиту Сергійовича можна зрозуміти: він дистанціювався від зрадника. Але однозначно з вибором не помилився. 71 день 37-ма армія тримала оборону Києва і столицю залишила після наказу. І не провина Власова, що армія потрапила у київський котел, у якому німці полонили 665 тисяч командирів і бійців.
Власов намагався організовано вивести рештки армії з оточення. Після важких митарств він вийшов до своїх. І не був би він Власовим, якби з ним поряд не пробивалася чергова улюблена жінка — 25-річна лікарка Агнесса, яка потім народить генералу сина Андрія. Спадкоємця він так і не побачить, а Агнессу запроторять на п’ять років до таборів «за зв’язок із ворогом народу». До речі, і законну дружину — Ганну Власову теж засудять на вісім років таборів. Після звільнення зламана дружина фактично бомжуватиме, збираючи пляшки.
У полон Власов теж потрапить з черговою коханкою — кухаркою Машею. Цікаво, що з полону вона втече, буде у партизанів, а потім поїде до Берліну отруїти зрадника, але не зможе погубити коханого. Після війни Маруся теж загримить до таборів. У Німеччині у Власова закохається і вийде заміж за нього високопоставлена есесівська вдова Хайді фон Біленберг. Але це зовсім інша історія…
Межигірському висуванцю Хрущова ще деякий час доля буде посміхатися. У битві під Москвою особисто призначений Сталіним на 20-ту армію він блискуче проявить здібності полководця. Як свідчення — ще один орден Леніна, звання генерал-лейтенанта і головне — чільне місце серед улюбленців Сталіна. Вождь повірив у нову зірку і доручив Власову витягувати з котла 2-гу ударну армію. Та вона була вже приречена.
Більше місяця Власов поневірявся по волховських лісах і болотах, доки поліцаї не здали його німцям. Чому так довго не виходив до своїх — мабуть боявся розправи Сталіна за невдачу. А можливо тиран і пробачив би улюбленцю і після перемоги над фашизмом радянські люди вшановували без сумніву маршала Андрія Власова не менше, ніж Рокосовського, Конєва, Жукова. І пив би Власов українську з перцем у Хрущова на дачі в Межигір’ї, закушував салом і дякував Микиті Сергійовичу за довіру у далекому 1941-му році. Але від долі нікуди не втечеш. Кому судилося бути повішеним, як це сталося із Власовим, той не потоне.

Володимир ТКАЧ