28.07.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

Маловідомі сторінки АКТУ ЗЛУКИ

Степанія СІДЛЯР, радник голови Вишгородської РДА з питань духовності і просвітництва

22 січня 1919 р. у м. Києві о 12:00 на Софіївській площі, замаяній синьо-жовтими прапорами, зібралися тисячі людей.  Перед входом на площу з вулиці Володимирської —  тріумфальна арка із зображеннями старовинних українських гербів. 

На площу виходять очільники Директорії та 65 представників Західно-Української Народної  Республіки (ЗУНР). Урочисту церемонію розпочинає  віце-президент Української національної ради ЗУНР Лев Бачинський. Резолюцію про бажання об’єднатись в одну державу з Українською Народною Республікою зачитує Лонгин Цегельський. 

Наступним слово бере голова Директорії УНР Володимир Винниченко. Після нього Федір Швець, який мав гучний голос, зачитує текст Універсалу, де були слова: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська  Україна. Здійснилася віковічна мрія, для якої жили і за яку вмирали найкращі сини України».

Лунають вигуки: «Слава Україні!». Усе дійство проходить під охороною вояків Корпусу Січових Стрільців під командуванням полковника Євгена  Коновальця.

Рішення послати на Велику Україну офіційних представників ЗУНР було ухвалене відразу ж після вимушеного виходу української армії та уряду зі Львова — 23 листопада 1918 р. на зібранні у м. Золочеві. Західноукраїнська делегація виїхала на Схід. Перша зустріч делегатів ЗУНР з керівниками Директорії — Володимиром Винниченком, Панасом Андрієвським, Андрієм Макаренком і Федором Швецем — відбулася у м. Фастові.

Історичні факти свідчать, що перші контакти політиків обох українських держав, які ще вчора були у складі Російської та Австрійської імперій, виявили величезну прірву між ними. Владу ЗУНР представляли досвідчені політики, екс-депутати парламенту Австро-Угорщини (як правило, середнього і літнього віку), котрі звикли до дисципліни та демократичних методів діяльності, а до складу Директорії входили молоді радикали лівого спрямування (есдеки, есери), котрі були захоплені модними тоді революційними ідеями соціальної справедливості.

На основі тривалих перемовин 1 грудня 1918 р. у Фастові Винниченко, Петлюра, Андрієвський, Швець, Цегельський, Левицький підписали Передвступний (попередній) договір про наступну злуку обох українських держав. У цьому документі було заявлено про «непохитний намір» ЗУНР і УНР злитися в єдину державу, причому ЗУНР, враховуючи її історічні обставини, мала дістати територіальну автономію.

Повністю об’єднати Україну ініціаторам Злуки не вдалося. На заваді стали як амбіції лідерів УНР і ЗУНР, так і світоглядна різниця у поглядах на майбутнє країни її пересічних громадян. Винниченко був змушений визнати: «Ні історичні умови попереднього життя двох країн, ні ріжниця в самій природі керуючих елементів не сприяли тіснішому злиттю двох галузів єдиного народу». Й усе ж це була перша спроба єднання. Найактивнішу участь у розробленні та ухваленні наріжного для української справи  документу брали: холмівець Михайло Грушевський, херсонець Володимир Винниченко, донбасівець Микита Шаповал, які стали співавторами тексту Четвертого Універсалу, що заклав підмурівок наступної Державності України, проголошеної 24 серпня 1991 р.