Вікторія ШМИГОРА
ФОТО — архів театру, спеціально для "Вишгорода"

Коли людина любить те, чим займається, то для неї немає нічого неможливого. Цю просту істину вкотре підтвердили режисер Уляна Штурба та координатор проекту Анастасія Ляднева, які започаткували у Вишгороді унікальний інклюзивний театр.

Що таке інклюзивний спектакль і хто його глядач? Де в ньому закінчується турбота про особливих людей і розпочинається мистецтво?  Це ми і вирішили з’ясувати, поспілкувавшись із ініціаторами створення інклюзивного театру та його учасниками.

«Дитячий театр створений у рамках проекту «Розбудова інклюзивного простору для дітей і молоді Вишгорода та Вишгородського району», який існує з ініціативи Міжнародного благодійного фонду «Жовто-Блакитні Крила» та підтримки Німецького дитячого фонду ChildFund Deutschland та Lipod Foundation, – розповідає Анастасія Ляднева. – Ми уже третій рік працюємо з дітьми з інвалідністю в Вишгородському районі. Мріємо, щоб розпочата справа мала продовження. Нам дали можливість організуватися, тож прагнемо залучити суспільство, щоб воно підтримало такого роду активність.

Філософія інклюзії полягає у тому, що діти не мають бути ізольованими від суспільства через особливості розвитку чи інвалідність. Їхня соціальна взаємодія є необхідною для розвитку і формування особистості».

За словами Анастасії, специфіка подібних занять у тому, щоб уявити акторство як гру. Якщо звичайна дитина сприймає театр як роботу або завдання, то режисер повинен пояснити, що це гра, і мотивувати дитину брати участь у дійстві.

Після чотирьох місяців наполегливих репетицій відбулася прем’єра вистави за мотивами казки Сергія Козлова.

Ініціатор створення театру, режисер Уляна Штурба розповідає, що спеціально написала сценарій для цих діток. У виставі беруть участь 15 акторів, 9 із яких з особливостями розвитку. «Така практика у світі перша — зворотна інклюзія. У групі з інклюзією займаються здорові дітки. Зазвичай, практика з точністю навпаки. Методики щодо роботи з такими дітками є, але вони малодоступні і їх мало. Є лише напрацювання окремих театрів. Але нас це не зупиняє. Звичайні методики роботи з акторами неодноразово видозмінювалися. Все склалося — і результат не може не радувати. Впевнена, що театр і творчість — саме ті речі, які допомагають людям із інвалідністю сміливіше входити в суспільство».

Батьки дітей, які грають у театрі, вражені позитивною динамікою їх соціалізації. А головне, самі маленькі актори в захваті від процесу та з нетерпінням очікують репетицій.

 Проте не все так райдужно, адже досі немає приміщення, де діти змогли б репетирувати. Хоча опускати руки ніхто не збирається. І організатори, і батьки сподіваються, що їх почують, і маленький театр великих надій невдовзі знайде свій дім. Виникає певний дисонанс, адже нині Вишгородський інклюзивний театр — це умовна субстанція, без приміщення, де можна займатися, та соціальної підтримки. Але при цьому діти уже демонстрували акторську майстерність на головних майданчиках країни.

Важливо розуміти, що театральне мистецтво уже десятки років є соціальною формою творчості, що руйнує стереотипи, а творчі методики можуть стати частиною освітнього процесу, адже творчість допомагає зрозуміти цінність відмінностей та право дітей розвиватися по-різному.

Цей театр називають інклюзивним, інтегральним або просто особливим. Йдеться про спектаклі, де разом із професійними акторами або без них грають люди з обмеженими можливостями здоров'я (ОВЗ), інакше кажучи, актори з такими захворюваннями, як синдром Ушера, глухота, сліпота, синдром Дауна, аутизм, ДЦП. Любити їх важче, ніж жаліти, але наше співчуття і пандуси – далеко не все, що їм потрібно. Ми неприпустимо мало знаємо про ЦИХ людей, хоча їх багато, вони живуть поруч і те, що трапилося з ними, могло і може статися з кожним із нас.