Марина КОЧЕЛІСОВА
ФОТО — Мер’ям НЕВОДНИЧА, П’єр-Паоло МІТТІКА, Алессандро ТЕСЕЇ, Массімо БОНФАТТІ, спеціально для «Вишгорода»
Поки сильні світу сього змагаються на геополітичних баталіях, народи запроваджують власну дипломатію — розумного співіснування, довіри і знайомства з культурами і традиціями, підтримки і допомоги. І відстань у цьому — не перешкода.
Массімо Бонфатто переконаний, що всі ми — сусіди по планеті Земля і проблеми маємо спільні. Засновник громадської організації «Світ у дорозі» («Mondo in cammino») вважає, що від поліської Радинки до італійського Турина — зовсім близько, бо сприймає болі і потреби українські, як свої.
Чимало років тому небайдужі італійці відгукнулися на чорнобильський дзвін відкритим серцем. А коли познайомилися з інформацією білоруса Юрія Бандажевського, вченого і доктора медичних наук, — про вплив радіонуклідів цезію на розвиток серцево-судинних недуг, — до гостинності додалася ще й екологічна та інформаційна підтримка.
Волонтерська спільнота «Mondo in cammino» відгукується на біду в будь-якій точці земної кулі, та саме до України запросила митців, які дарували свою творчість не в одному місті чи країні. Музичний гурт «Easy pop» дав кілька десятків концертів і зібрав кошти для поїздки та благодійної допомоги, яку «Світ у дорозі» давно вже надає Іванківському та Поліському районам. Упродовж 32 років наслідки Чорнобильської катастрофи проявляються в цих зонах ризику раковими захворюваннями, пухлинними та імунодепресивними патологіями, до яких додаються фінансові труднощі, що не дозволяють отримувати вартісну медичну допомогу та адекватне харчування (чисту їжу).
«Жити — це щастя!» — лунало зі сцени Вишгородського Будинку культури «Енергетик», і смак до життя, доброзичливість, любов і гідність заполонили залу. Всесвітньовідомий Сан-Ремо відпочивав. «Easy pop» — легку естраду — виконувати зовсім не легко, та професіонали високого рівня — Джан-Лука Фйорентіні (клавішні, вокал), Андреа К’ярелльйо (гітара, бек-вокал), Віола Фйорентіні (соло, бек-вокал), Ерік Інноченці (бас-гітара, бек-вокал), Патріціо Піррроне (ударні, бек-вокал), Франко Гатта (гітара), — що гастролюють по Італії та всьому світові із 2011 року з виставою: «Історія музичного автомату», — наче чарівники, обертали слухачів на завсідників кафе чи пішоходів на розпеченій сонцем вулиці Неаполя, на збирачів винограду чи сусідів у дворику Палермо, на глядачів чорно-білої неокласики італійського кіно чи на туристів, що смакують яскраві італійські краєвиди і страви.
64 композиції живого звуку (перлини італійської та всесвітньої музики 50-80-х років минулого століття) — своєрідна мандрівка у часі, найбільш приваблива для старшого покоління. Тож концерт у «Енергетику» став подарунком насамперед для старших вишгородців, які згадали танцмайданчики і дискотеки власної юності (та й ритми зрілості — теж), пританцьовуючи та підспівуючи «Viva la vita», «Italiano vero», «Felicita», «Kalimba de Luna».
Перлина музичного вечора — один із найкращих акордеоністів Європи Ріккардо Таддеї — із незворушним обличчям мега-професіонала (пальці метеликами пурхали над блискучими клавішами!) видав ще й варіації «Чардаша» Ференца Ліста та «Польоту джмеля» Миколи Римського-Корсакова. А для мами перекладачки гурту Наталі Черненко автор і учасник чисельних міжнародних творчих проектів виконав її улюблене аргентинське танго. Музикант за освітою і покликанням, Ріккардо аранжував фільми багатьох відомих кінорежисерів (серед них Вуді Аллен), працював із акторами світового рівня Джулією Робертс, Дастіном Хоффманом, Пенелопою Круз, Алеком Болдуїном, Джуді Девіс, Полем Джаматті, виступав чи не на всіх континентах Землі, всотав у свої музичні жилки ритми й мотиви різних країн і народів і щедро поділився всім із присутніми на благодійному концерті у Вишгороді (спасибі за це ще й Вишгородській РДА і райраді).
Італійці вивели на сцену і вокально-інструментальний ансамбль з Київщини «Coco Jambo» — вихованців музичної студії «Музикашки-барабашки» Вероніку Зінчук (клавішні), Вікторію Канавець (ритм-гітара), Дарію Мельник (бас-гітара), Максима та Аню Деркунських (барабани та соло-гітара). І пішло…В траві сидів стрибунчик, О, bella, ciao, барабанне тріо ударників і гітариста, біттлсове «Шізгадн»…
Музику всі розуміли без перекладу, а концерт замість години тривав дві з половиною, бо виконавці запалювали, а зал гаряче й вдячно відповідав. Як кажуть італійці, для повного щастя і порозуміння достатньо однієї пісні: «Basta una canzone!»
