12.08.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Інклюзія і спеціальна освіта — єдина система

inc

Володимир ДУКА, директор ВРСЗОШ «Надія»

У Вишгородському районі, як і в цілому в Україні, за останні роки стрімко зростає кількість дітей із особливими освітніми потребами. Тенденція невтішна ще й тому, що все більше таких дітей мають комбіновані порушення, тобто декілька тяжких порушень одночасно, що ускладнює процес їх навчання і реабілітації.
Вишгородщина посідає одне з перших місць в області зі створення умов навчання і виховання дітей з особливими потребами. Так, із 1993 року функціонує школа «Надія», а сьогодні у нашому районі в одному із перших на Київщині активно впроваджується інклюзивна форма навчання у закладах загальної середньої освіти. У цьому році створено Комунальний заклад «Інклюзивно-ресурсний центр» Вишгородської районної ради, який забезпечуватиме корекційний супровід, обстеження та спостереження за дітьми, які навчатимуться на інклюзії. З нового навчального року планують відкрити двері для особливих малюків у інклюзивних групах і дошкільні навчальні заклади. Усе це разом створює єдину систему навчання і корекції дітей району з особливими освітніми потребами.
Однак останнім часом у соціальних мережах виникають активні суперечки: що краще — інклюзія чи спеціальна освіта? Мовляв, спеціальна школа — це крок назад, і її існування в умовах інклюзії — недоречне.
Я не беру участі у подібних обговореннях, оскільки ситуація нагадує процес, коли права рука б’є ліву. Не можна протиставляти один одному елементи єдиної системи. Я був і є прихильником запровадження інклюзивної освіти, оскільки вона дає право на вибір форми навчання. Тож ліквідація системи спеціальної освіти, з її напрацюваннями і досвідом, була би кроком назад, тому що цього вибору знову не стане.
Звичайно, інклюзивна освіта — пріоритет держави, так сьогодні працює весь світ. ?Але її впровадження не означає ліквідацію системи спеціальної освіти. Вона залишилася у більшості країн, які є основоположниками інклюзії.
Державна політика України також полягає у розширенні інклюзивного простору із збереженням в цілому системи спеціальної освіти. Міністерством освіти і науки розроблені і затверджені нові програми і навчальні плани для спеціальних шкіл, готуються до затвердження нові положення про спеціальну школу та навчально-реабілітаційний центр, інші нормативно-правові документи.
Інклюзія не може бути заміною, а є альтернативою. Це поєднання. Спеціальна школа саме спрямована на підтримку і розвиток інклюзії, готує дитину до загальноосвітнього простору. Це і є одним із завдань нашої школи, з яким ми успішно справляємось. Так, останні роки після нашого закладу переходять до масової школи на інклюзію по 6-8 дітей на рік, отримавши певну підготовку, а головне — впевненість у собі. А це — до 20 відсотків усього контингенту нашої школи щороку. При цьому кількість учнів школи «Надія» з року в рік збільшується, як і дітей на інклюзії. Тобто ці дві форми навчання не є конкурентами, вони — складові єдиного цілого.
Крім того, є певна категорія дітей із особливо складними порушеннями, для яких інклюзія є непосильною. Найважливіше у праці з ними — не нашкодити. Навантаження має бути таке, аби дитина змогла сприйняти цю інформацію. Є питання і до батьків. Чи не мають вони завищених вимог до сина чи доньки? Можливо, хочуть мати дуже розумну дитину, а вона не може з відповідним діагнозом це навантаження подужати.
Наша школа нині затребувана на ринку освіти. У нас є окремі спеціальні класи, клас для дітей із важкими нозологіями, пропонуємо також індивідуальну форму освіти.
Звісно, є проблеми: бракує приміщень, важко залучити нових фахівців, потреба у яких зростає, великих матеріальних затрат потребує спеціальне навчально-реабілітаційне обладнання, але ми шукаємо фахівців, навчаємо новому своїх вчителів, маємо підтримку спонсорів. Ми хочемо стати школою європейського взірця. На все потрібен час.
Спеціальна освіта — це невеликі класи, корекційний процес, але в нас немає асистента вчителя і помічників вихователя. Я за те, щоб надавати якісні послуги сім’ї, в якій є дитина з особливими потребами. Я за те, щоб з цією категорією дітей працювали спеціалісти. Якщо дитина знаходить себе у загальноосвітньому закладі, якщо для неї створено відповідні умови, то чому би й ні. Але не має бути перетягування канату. Не варто говорити: інклюзія – це добре чи погано. Держава має надавати різнопланові послуги, а батьки мають право обирати.