tk1

Володимир ТКАЧ
ФОТО — архів автора

Свою відпустку я планував провести у Тібеті. Хотілося відчути дух і ауру міфічної країни Шамбали, поринути у Нірвану, відвідати буддистські монастирі, погомоніти з мудрецями-ламами, врешті-решт, хоч здалеку глянути на вершину світу — Еверест. Проте потрапити в серце Гімалаїв не вдалося, бо китайська влада неохоче видає перепустки іноземцям до Тібетського автономного району. Причина — запобігання впливу на сепаратистські настрої тібетців. Після анексії Китаєм Тібету місцеві жителі так і залишилися духовно нескореними, а їх лідер — Далай-лама, змушений перебувати у Непалі. Я задовольнився тібетським плато. На висоті 3 000 метрів бачив кордон із Бірмою. Блиснула навіть шалена думка: а не махнути гірськими стежками у Бірму? Але за мить охолов. Пірнути у джунглі просто, а от вийти… У Бірмі триває громадянська війна, а головне те, що я потрапив би прямо на територію «золотого трикутника» — одного зі світових центрів виготовлення героїну. З чужинцями там не церемоняться. І я залишився в одній із найкрасивіших провінцій Китаю — Юньнані.

Взагалі південно-західний Китай неповторний у своїй чарівності. З льодовиків Гімалайських гір течуть прозорі річки. Цілюще повітря напоєне ароматами джунглів, бамбукові гаї переповнені птаством і звіриною. Вище у горах вештаються чорні гімалайські ведмеді.
Незабутнє враження викликають три паралельні крупні ріки Азії: Янцзи, Меконг і Салуїн. Вони течуть поряд в ущелинах глибиною до 3 000 метрів строго на південь. Столиця провінції — місто Куньмін (у перекладі Місто весни) — середнє за китайськими мірками — сім мільйонів населення, а всього у Юньнані мешкає 46 мільйонів. Але Куньмін славний не численними пагодами і старовинними вуличками, а тим, що звідси розпочався Великий Шовковий шлях. Ця транспортна артерія пролягала на захід через Середню Азію, а південне відгалуження з Куньміня вело до Бірми й Індії.
Я стояв на нульовому кілометрі і уявляв картину, як дві тисячі років тому звідси вирушали каравани коней і верблюдів, нав’ючених дивовижними фарфоровими виробами, чаєм, прянощами, папером, перлинами. Але найціннішим товаром був шовк. Бухара і Самарканд, Рим і Константинополь шаленіли від нього. Кілограм шовку дорівнював кілограму золота. У давньому Римі шовк був настільки популярним як у знатних жінок, так і чоловіків, що імператор Тіберій був змушений обмежити чоловікам його споживання, бо через залежність від шовку розорювалися знатні роди. Шовк приваблював не лише своєю красою, а й тим, що він був чудовим антисептиком. У середні віки одяг європейців кишів паразитами, а шовкове вбрання дезінфікувало все.
Звідки виник шовк? За китайською легендою, одного спекотного полудня імператриця Лей Дзу смакувала чай у затінку шовковиць. Раптом гусениця тутового шовкопряду випадково впала у чашку. Імператриця почала діставати кокон, але тепло напою розгорнуло його і вона пальчиками потягнула красиву і блискучу нитку. Це і підштовхнуло Лей Дзу до думки про шовкову тканину. Так, у 27 віці до нашої ери, згідно з цією легендою, розпочалася історія шовку.
Насправді, шовкоткацтво у Китаї розпочалося значно раніше. Наприклад, у провінції Шаньсі археологи знайшли розрізаний кокон шовкопряда у шарі грунту четвертого тисячоліття до нашої ери. А вік найстарішого знайденого шовку становить 5 500 років. Важко повірити, що у такі далекі часи технологічний рівень китайської імперії сягав подібних висот. А що було у той час на території нинішньої України і Європи? Ми не знаємо. Більше всього, у непрохідних пущах вешталися напівдикі ватаги різних племен.
І сьогодні у Китаї можна купити чудові і неповторні вироби з чистого натурального шовку. Він такий тонюсінький, що пеньюар можна сховати у кулаці. Це щось фантастичне! А, уявіть собі картину двотисячної давнини: перед римлянкою чи персіянкою купець розгортає сувої шовку — різнокольорового, з візерунками з квітів, драконів, птахів. Шовк переливається у сонячних променях, струменить між пальцями, мов вода. Чи знайдеться така жінка, яка втримається від спокуси придбати шовк? Поставте двох гречанок у туніках: одну – у полотняній, іншу — у шовковій. Або порівняйте двох індійок у сарі з бавовни і шовку. Це по-сучасному — Луї Віттон і ганчірка фабрики «Большевичка».
У фірмових китайських магазинах мені пояснювали, як визначити, чи шовк натуральний. Передусім, підпалити нитку. У справжньому шовку запах нагадуватиме горілу шерсть або пір’я. Натуральний шовк при різному освітленні змінює відтінок, він трохи мнеться, але м’які складки майже непомітні і швидко вирівнюються. Ще можна два шари тканини потерти поміж пальців: шовк шурхотить, а поліестер чи віскоза скриплять. Є й інші способи, я всіх не запам’ятав.
Зазначу, що шовк також використовувався і для виробництва паперу. Якщо на Заході для письма використовували папірус і пергамент зі шкіри тварин, то у Китаї практикувався високоякісний папір на основі шовку. Він був красивий, головне — чорнила витрачалося набагато менше, ніж на папірусі. Гладка поверхня ідеально підходила до каліграфії. Так, всі арабські тисячолітні хроніки теж написані на шовковому папері, тому і збереглися до наших часів.
Я ще не сказав про найбільше багатство провінції Юньнань. Це знаменитий чай Пуер. Цей елітний сорт — один із найдорожчих напоїв у світі. На найбільшому в Азії чайному ринку у Гуанчжоу я бачив пресований млинець Пуера діаметром 15 см і товщиною 2 см ціною у 40 тисяч гривень.
Чим цінний цей чай? Виготовляють його із сировини крупнолистового юньнанського чайного дерева. Листя в’ялять, скручують, щоб видавити більше соку, і він роками пріє у купах, тобто, відбувається ферментація. З часом він лише поліпшується за смаком.
Є хибна думка, що Пуеру властивий наркотичний ефект. Насправді цей чай діє на увесь організм. Після нього стаєш, як заведений, сонливість як рукою знімає, прояснюється свідомість, розум стає світлішим, поліпшується травлення. Пуер є одним із самих лікувальних чаїв світу. Дійсно «вставляти», може лише від крутої заварки. Тоді він по ефекту як амфетамін.
Після Пуеру буддійські монахи довгий час зберігали пильність, він не дозволяв заснути під час медитації, змінював стан свідомості. До речі, китайці розповідали, що «штирить» більше чай Те Гуань Інь із провінції Фуцзянь і чай Да Хун Пао, який росте на скелях у певних місцях. Щодо Пуеру, то є чайні плантації, яким по 3 500 років.
На чайному ринку я годину гомонів із хазяйкою лавки і пив Пуер. Як кажуть, «накатував» і «відкатував» Пуер досить довго. Це не грубий ефект кави та інших стимуляторів із кофеїном. Як сказала господиня: «Пуер п’янить своєю тверезістю». Дійсно, я виходив із магазину бадьорим і водночас розслабленим. Після Пуеру світ здавався гармонійним і милим.
Є ще одна сторінка диво-чаю Пуер. Виявляється, його можна не лише пити, а й палити в сигареті. Я негайно купив таку пачку і запалив заради експерименту. Мене не «штирило», енергії не додалося, а якщо відверто, не вельми сподобалося. Хоча у чайних цигарках і немає нікотину, але дим важчий від тютюнового, затяжка теж важка. Так досі й лежить недопалена пачка чайних цигарок.
Пуер, якому за 40 років, у продаж вже не йде, це колекційні екземпляри, і коштують вони шалених грошей.
Про дива і принади провінції Юньнань можна ще довго розповідати: про гори, вершини яких укриті хмарами, про фантастичні пейзажі рисових терас, мальовничі ущелини зі стрімкими ріками. За площею провінція трохи менша за Україну, але за своєю природною різноманітністю переважає її. Найголовніше те, що там проживають працьовиті люди, які створюють матеріальні блага, дивуючи ввесь світ. Тому й не хотілося мені полишати цей диво-край.

tk2