Володимир ТКАЧ
ФОТО — Андрій МАКСІМОВ, «Вишгород»
Щороку 26 квітня біля пам’ятного знаку Героям Чорнобиля вже за сталою традицією збираються ліквідатори аварії в оточенні близьких, рідних, молоді. І щороку із сумом помічаєш, як їх лави помітно рідіють. Так, час — невблаганний, але ще безжаліснішим виявилося тавро «мирного» атому. Хитромудра наша статистика цього не фіксує, бо надто сумними були б цифри.
І дуже добре, що на мітингу-реквіємі окрім слів вдячності за подвиг говорили і про наболіле — соціальний захист героїв. А це, звісно, гідні грошові компенсації, а головне — підтримка здоров’я.
Герої ліквідації аварій на американській АЕС «Трі Айленд» і японській «Фукусімі» — святі люди для цих націй, оточені турботою і матеріально забезпечені до кінця життя, не відчувають себе «витратним матеріалом», як це було у нас після війни, коли безруких, безногих фронтовиків повивозили з великих міст, щоб не муляли око.
По дорозі на роботу я зустрів у напрямку Чорнобиля декілька високовладних кортежів: кавалькади «гелендвагенів» з охороною, мигавками, спецсигналами. Вони покладають квіти у Прип’яті. Проте там не буде головного — пересічних ліквідаторів, які могли б сказати все, що наболіло…
Але життя продовжується. Маємо пам’ятати, берегти тих, кому довелося випити гіркий ківш чорнобильського полину.
