drom

Валентина ЯКОВЕНКО
ФОТО – автор, "Вишгород"

День закоханих відзначаємо 14 лютого. Квіти, подарунки, милі сердечка – звичні атрибути цього свята чекає кожен закоханий. Але воно швидкоминуче. Важливо не розхлюпати свої найкращі почуття у буднях, коли не так все яскраво й радісно, коли треба працювати розумом, руками і серцем, коли житейські проблеми і незгоди часто вибивають із колії. Саме тоді й перевіряються на міцність почуття.

Подружжя Дромарецьких у Лютежі знає кожен. Хоча тут вони мешкають не з діда-прадіда і народилися далеко звідси. Обрали це село, коли прийшов час заслуженого відпочинку. Тривалий час Анатолій Опанасович очолював "Київмлин", але мріяв про хатину в селі, на лоні природи. Так і сталося: оселилося подружжя в мальовничому місці, на самому березі затоки Київського водосховища. Живе разом 66-й рік – у любові, взаємоповазі, навіть роки свої складаючи до купи. Бо як запитаєш, скільки Вам років, кажуть: 182 на двох. Так, вони ще в минулому році розміняли дев'ятий десяток, відзначивши 90-літні свої ювілеї.

За роки скільки людей перебувало у їхній привітній господі! І колоритні односельці, і школярі – на уроках та виховних годинах, і народні аматори з піснями й танцями. Їхня любов до людей, прагнення робити свою землю красивою, приваблювали сюди і теле- та радіожурналістів, й іноземних гостей, і навіть лелек, які роками оселялись поруч і йшли прямо на руки.

Запальний, непосидючий, небайдужий і допитливий Анатолій Опанасович і сьогодні є рушійною силою у господі. Свою лебідоньку Віру Тимофіївну – завжди розважливу, мудру, ніжну, якій уже й відпочити частіше хотілося б, – організовує приймати гостей, готувати корисні страви, запрошує на прогулянку, і не просто пройтися по селу, а скандинавською ходою – так корисніше для здоров'я. Разом слухають новини, аналізують події, радіючи гарним вістям і водночас переймаючись, чому живемо в нашій прекрасній країні гірше за інших.

Любов до України, до її духовних світочів, зокрема Тараса Шевченка, у їхніх серцях часто відлунює щемом. Невже й сьогодні для неї, для майбутніх поколінь можуть ще щось зробити! Анатолій Опанасович, який за підтримки своєї вірної подруги часто виступав перед лютізькими школярами з патріотичною тематикою, знайомий з багатьма митцями. Тож звернувся до одного з них – поета Віталія Іващенка – з проханням отримати книгу цього автора "Українці! Прокидайтеся!" і передав їх у місцеву школу, в бібліотеку, знайомим, яких у нього безліч.

…Вони скільки часу разом! Але ота іскорка, що спалахнула між ними ще в далекій-далекій юності, не гасне й сьогодні. Вони є прикладом того, як варто жити. Як не озлобитися в бідності, стримати свій запал, щоб не зробити боляче рідній людині, як дарувати щастя одне одному й іншим людям і зустрічати кожен ранок, радіючи новому дню.

Про почуття казати не складно. А ось щастя віддавати любов так довго і щиро – випадає далеко не кожному. Обоє Дромарецьких можуть сказати словами Ганни Чубач:

Я не клянусь словами, що люблю.

Слова любов озвучити не годні!

Я розділю з тобою це життя,

Отак, як хліб ділили в рік голодний…