1 лютого Вишгород прощався з Глєбовичем Ярославом В’ячеславовичем.
В останній путь з центральної площі Т. Шевченка широкий загал містян проводжав Маестро квітами та оплесками під звуки його оркестру…
Після тяжкої тривалої хвороби на 79 році обірвалося життя
ГЛЄБОВИЧА Ярослава В’ячеславовича —
Почесного громадянина міста Вишгорода, Почесного громадянина Вишгородського району, Почесного громадянина міста Ваха (Німеччина), Заслуженого працівника культури, відмінника освіти України, отамана музично-стройової служби, генерал-лейтенанта козацтва України, кавалера численних орденів і медалей СРСР, кавалера орденів святого Миколая, святих Кирила і Мефодія, Данила Галицького, Павла Чубинського, а також ордена святого рівноапостольного князя Володимира ІІІ і ІІ ступенів за заслуги у відродженні духовності в Україні. Але, передусім, для широкого загалу вишгородців він залишиться як Слав Славич — талановитий диригент та музикант, керівник Вишгородського муніципального дитячо-юнацького оркестру-студії «Водограй».
Його життєвий шлях не був устелений трояндами: батько загинув на війні, за ним померла матір і десятирічний Ярослав потрапив до київського сиротинця. Талановитий хлопець зумів закінчити Школу музикантських вихованців, служив юнгою, а потім підводником на Північному флоті.
І все ж, справою всього його життя була музика. Майже два десятиріччя він зі своїм оркестром був музичним брендом Вишгорода в Україні та багатьох країнах Європи. Його шанували не лише колеги з найкращих колективів України, але і найвищі посадовці держави — Президенти України, з якими він розмовляв гідно і на рівних.
Слав Славич ніколи не працював у півсили, а віддавав дітям всі свої знання і хист. Завдяки йому багато вихованців обрали професію музиканта, інші ступили у велике життя з найкращими почуттями до музики. Він ніколи не був наодинці, бо його завжди оточували колишні вихованці, щирі шанувальники таланту і майстерності. Ярослав В’ячеславович не нажив великих матеріальних статків, натомість мав заслужений авторитет і повагу не лише на теренах Вишгородщини, а в цілому по всій Україні.
Пам’ять про цю світлу людину, музиканта від Бога, педагога, справжнього патріота Вишгорода і України ми пронесемо крізь своє життя, передамо своїм нащадкам. Ім’я його забуттю не підлягає.
Вічна пам’ять Вам, Маестро…
Олексій МОМОТ, міський голова,
Тетяна БРАЖНІКОВА, секретар міської ради,
Вишгородська міська рада,
виконавчий комітет міської ради,
редакція газети «Вишгород»
Грай, музикант!
Валентина ЯКОВЕНКО
ФОТО — Андрій МАКСІМОВ, «Вишгород»
Ювілей директора художнього керівника Вишгородського міського дитячо-юнацького духового оркестру-студії «Водограй» Ярослава В’ячеславовича Глєбовича став приємною подією для його нинішніх та колишніх вихованців, їхніх батьків, і для міста.
Звуки оркестру, яким керує Слав Славич, збирають вишгородців у єдину родину під час державних свят та у День міста. Надзвичайно святково, піднесено і злагоджено кожен інструмент вливається в єдине море звуків.
Для дітей він — надзвичайно вимогливий учитель, якого нізащо не можна підвести. Для когось — дещо замкнутий чоловік у літах, не охочий до спілкування. Десь так воно і мало б бути… Дитина війни, вихованець дитбудинку (батьки загинули під час Великої Вітчизняної) — з дитинства він звик відповідати за себе, не пасувати перед труднощами і досягати мети. Навчаючись у військовому закладі, паралельно здобув музичну освіту. Аби отримати дозвіл на це, пробився до самого маршала Родіона Малиновського, що вдавалося далеко не кожному. А от 17-річний Слава не лише потрапив на прийом, а й зміг переконати маршала, що військовий і водночас музикант — це логічно. Коли козирі хлопця вже вичерпались, останнім був приклад Римського-Корсакова — випускник Петербурзького морського корпусу, мічман, став відомим композитором, диригентом, педагогом, громадським діячем.
Довгий час Ярослав Глєбович служив на флоті. Був акустиком, тобто «вухами» підводного човна, пройшовши водами багатьох країн світу. У 1960-х зустрічався із «великим команданте» Фіделем Кастро на Кубі.
Справді суворий, дисциплінований, вимогливий, чіткий у своїх діях. І водночас — дуже дотепний, ліричний, пунктуальний, з гусарськими звичками і джентльменськими рисами. Слав Славич пише чудові поезії та музику до них. Підкорює відкритістю і щирістю, виконуючи під акомпанемент акордеону пісні воєнних років і лірику Висоцького, романси і якісь неймовірні замальовки з одеським сленгом. Він, як і сама музика, — справжній, рухливий, пульсуючий.
У день ювілею на нього чекав сюрприз: під вікнами будинку — його оркестр із вітальними мелодіями. Було чимало теплих слів і спогадів. Багато колишніх учнів. Адже його творча робота з дітьми на Вишгородщині розпочалася ще у Демидові понад тридцять років тому. І вже його учні приводять на навчання до оркестру своїх дітей. А нездібних не буває, вважає Слав Славич. Бувають лише погані вчителі. Тому роками він займається з дитиною, якщо та має бажання. І результату досягає завжди.
Частина спільного з його вихованцями шляху відобразилася у фотоальбомі, який подарували того дня оркестранти. На знімках — моменти репетицій, виступи у Вишгороді, Києві, французькому Сансі, німецькому Льорраху, у багатьох містах Болгарії. Там, до речі, нещодавно обвінчався зі своєю дружиною Оленою. Ці фотомиті теж зафіксовані в альбомі.
…Нехай справдяться всі щирі слова на адресу ювіляра.
Добрі, щедрі і благі літа Вам, Ярославе В’ячеславовичу!
(«Вишгород» від 20.09.2014 р.)
За два десятиліття газета «Вишгород» опублікувала безліч матеріалів про міський улюблений оркестр «Водограй» і його непересічного керівника Ярослава В’ячеславовича Глєбовича. Журналісти радо зустрічали юних музикантів із конкурсів, зарубіжних поїздок, бо достоменно знали — «Водограй» умів вражати Європу величчю духової музики. Сьогодні ми подаємо деякі з цих матеріалів, як знак світлої пам’яті Слав Славичу.
…Шаленим успіхом увінчався концерт вихованців «Водограю» у центральному парку Созополя (Болгарія). Підкорили усіх своєю щирістю і талантами, адже дитячих оркестрів мало. Глядачі не відпускали юних музикантів дві години, попри те, що виступ мав тривати лише одну.
Крім музичного виховання, діти привчаються до дисципліни, вчаться працювати над собою, жити інтересами великого колективу.
«У Слав Славича
все під контролем»
(«Вишгород» від 17.09.2011 р.)
Вікторія ШМИГОРА
* * *
…І все ж апогеєм відпочинку у санаторії «Червона калина» на Рівненщині став концерт на сцені актової зали санаторію. Навіть дорослих учасників концерту, які виступали на багатьох майданчиках, зворушила бурхлива реакція публіки. Відпочиваючі та працівники закладу, стоячи, нагороджували наш «Водограй» бурхливими оплесками, вигукували «браво!» і викликали на «біс».
«Як заграє «Водограй»…
(«Вишгород» від 22.11.2014 р.)
Валентина ЯКОВЕНКО,
Світлана ПОДОБЄДОВА,
батьки вихованців оркестру
