27.07.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

Першими козаками-характерниками були жінки…

harak 

Вадим ПЕРЕГУДА, краєзнавець

Коли з’явилася назва гори «Пекарницька» у Межигір’ї — достеменно невідомо. Можливо, під цією горою розміщувалася монастирська пекарня під час існування Межигірського Спасо-Преображенського монастиря, а можливо…

Відомо, що ця мальовнича гора – лише частинка грандіозного комплексу Святих гір над Дніпром від Прип’яті до Росі — Святогір’я. Ще б пак, на вершині гори росте чи не єдиний в Україні тисячолітній «Дуб кохання». Саме тут, у цих горах мешкали легендарні святогори — богатирі, які захищали свою землю від різних загарбників, а вже потім, у більш пізні часи, козаки -характерники. Але збереглася й інша інформація — цими першими і непереможними богатирями-козаками були жінки!? Називали їх — «Поляницями», можливо за гарну вроду чи округле лице?

Але ця традиція сягає часів матріархату та розквіту Трипільської цивілізації чи амазонок, про яких згадує «батько історії» Геродот, розповідаючи про Скіфію і Гіперборею? Дійсно, на поселеннях трипільської, білогрудівської археологічних культур знайдені чисельні ритуальні глиняні хлібці, які, до речі, прикрашені хрестом, подібним до православного, бо «Праву славили», а це, ще за 3000 років до виникнення самого християнства! Хрест — жіночий символ, а Права — старовинна назва річки Десна, що впадає у Дніпро біля Вишгорода. Відомий архітектор, автор архітектурної експозиції «Полісся» у Національному музеї архітектури і побуту, лауреат Державної премії 2002 року Сергій Верговський описує їх так: «Та диво-дивне, на цих же засадах святості — народження хліборобства на ритуальних «чистих полях», формувалися традиції захисту Святої Землі, на ці ж «чисті поля» для священнодій збройного захисту виходили «поляниці» — богатирі — люди, що залишали родину й «йшли у поле», тобто ставали лицарями». Продовжуючи тему дослідження, неможливо не згадати, що місце славне тим, що тут виникає один із видів національних бойових єдиноборств — «Спас», зароджується характерне козацтво (охоронці княгині Ольги). На одній із вишгородських круч треба було б встановити пам’ятник із знаковим надписом: «Це місце, звідкіля пішла Русь». Перший учитель Святослава — боярин Асмуд. Деякі дослідники (В. Куровський) вважають, що один із видів національних бойових мистецтв, таких як «козацький гопак», як і характерне козацтво, могло зародитися у середовищі архонтів Вишгорода часів княгині Ольги.

Що можна лише сказати — добре навчали молодого Святослава бойових мистецтв охоронці княгині Ольги на «Зуб горі». «У пам’яті народу цей двобій зоставсь як «січа Рокдая». Зрештою, відголос про вояцьку доблесть русів та їхні бойові технології дійшов до нас не лише завдяки усній народній творчості. Відомо й із літописів періоду Київської Русі, що методи ведення бою, створені в прадавні часи, які передавали з роду в рід, використовували й тодішні волхви, князі та дружинники.

Зокрема, учень волхва Межибора був особистим охоронцем князя Ігоря та княгині Ольги. Він заснував першу школу кулачного бою при палаці київських князів, відому як «Слов’янський кулак». Саме цю систему і взяли, було, на озброєння запорізькі козаки, які найменували її вже не «кулаком», а «Спасом». Щоправда, досконало нею володіли лише характерники з їх числа. Історія стверджує, що татари на них нападали тільки за своєї десятикратної чисельної переваги» (В. Куровський).

Описуючи родовід Рюриковичів, відомий дослідник Павло Мацкевич ставить цікаве питання: «Як тендітній жінці, якою була княгиня Ольга, так довго вдавалося втримувати у покорі військо?». Так може ми далеко не все знаємо про княгиню Ольгу та її характерників? Якщо вона була місцевого походження, чи не могла вона походити з роду «богатирів-поляниць»? У руських билинах у князя Володимира дуже часто бенкетують «поляниці, дівчата молодецькі»; оповідач так пояснює це слово: «Поленічи — це були молодецькі воїни-жінки, богатирського роду, воїнству навчені».

«Їде поляница молодецька,
Молодецька поляничища велика,
Кінь під нею як сильна гора,
 Поляница на коні ніби сіна копиця,
Вона палицю булатну підкидає
 Та під хмару, під ходяче,
Однією рукою палицю підхоплює,
 Як пером-то лебединим нею грає.»

У Вишгороді, на «Ольжиній горі», зберігся навіть цілий куток, де жили літописні богатирі чи «поляниці». Зазначена ця місцевість і на знаменитій карті місцевого краєзнавця Василя Ростовського. Називається ця місцина — «Бояри», «бо Ярилі вклонялися…». Ярило — Бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті, часто зображувався з мечем.

Зображувався молодим, у білій полотняній одежі, на білому коні, босим. На голові — вінок квітів, як символ вічності й неба. У лівій руці — пучечок житніх колосочків — знак життя і щастя, доброго врожаю і благополучності, у правиці — мертва чоловіча голова — нагадування про те, що кожного чекає смерть, а тому треба жити яро. Обличчя у Ярили кругле, нагадує добру «поляницю» або сонце, але саме цікаве — «у правій руці чоловіча голова»? То, можливо, спочатку Ярило було жіночим божеством? У південних слов’ян цю грізну жіночу богиню називали Громовиця. В Україні було ще одне ім’я — Паляниця (назва ритуальної хлібини, що її пекли господині на визначні свята). Або як у численних піснях і переказах — Дівчина-Воячка. Перуниця — це вольовий, сильний бік жіночого початку. У давніх слов’ян були жінки-богатирі, їх так і звали — діви-паляниці. Традиція підкреслює дівочість Перуниці, вона Дівчина-Воїн, дочка Перуна, його найперша помічниця та соратниця. Якщо у матері Святослава була саме така бойова вдача «дочки Перуна», стає зрозумілим, у кого було вдатися майбутньому непереможному воїнові. Треба лише пам’ятати, що народився, виріс і змужнів князь Святослав саме у Вишгороді.

У відомій статті «Жінки воїни. Міф чи реальність» , за авторством Taras Ambroz, глибоко розкривається тема жіночого богатирства:

«Є вказівки про те, що в підпорядкуванні саме княгинь знаходились значні військові загони. «Гой єси, Іван Годинович! Візьми ти у мене, князя, сто чоловік могутніх руських богатирів; у княгині ти бери інші сто!». На підтвердження цього у скандинавській сазі про Олафа, сина Тріггвієвого, знаходимо ми також звістку про те, що русів жінки князівські утримували половину дружини і отримували з казни гроші для її утримання. Літописні повідомлення про те, що в княгині Ольги був свій власний замок Вишгород, на утримання якого виділялася одна третина данини, котру брали в деревлян. Крім того, їй належали і навколишні села, такі як Ольжичі, Будутине та інші». Але знову треба підкреслити, що село Будутине, в якому народився князь Володимир, знаходиться не під Псковом, а десь під Києвом. Про що зазначав ще академік Греков.

Ким би не була княгиня Ольга — «богатиркою-поляницею» чи тендітною красунею-княгинею, провісницею Хрещення України-Русі, для усіх вона завжди залишиться дивовижною жінкою, яка вперше у історії Європи успішно і досить довго керувала такою великою країною, яка має пряме відношення до заснування і подальшого розвитку міста Вишгорода, яку ми просто можемо назвати — мати і заступниця усіх вишгородчан.