psiholog

Надія МІЛЮХІНА, 
лікар­психолог КЗ КОР «Обласне бюро медико­соціальної експертизи» 

Багато батьків тільки­тільки відійшли від новин про смертельні онлайн­спільноти, проте знову опинилися на межі паніки через подібне повідомлення, яке досить активно розповсюджували соціальними мережами та батьківськими чатами у Viber: «Шановні батьки! Зверніть увагу, що підліткам зараз пропонують нові наркотики, які виглядають як  «цукерка­полуничка». Дитина з’їла та потрапила до лікарні у важкому стані…». На щастя, ця новина виявилась фейком. Проте ризик аддикції підростаючого покоління все одно високий.  

Підліток – це особистість, яка тільки починає «відкривати» себе. Саме в цьому віці формується оцінка себе собою (а не батьками і вчителями як раніше), змінюються знання про себе (я «хороший» не тому, що мама сказала, а тому, що роблю це і це). Дорослі втрачають свій авторитет, бо досі вважають підлітка дитиною. Відвертої розмови часто не виходить, адже батьків цікавлять успіхи в школі, чи добре їсть, чи тепло вдягнений, а до внутрішніх переживань підлітка справа так і не доходить. Повальне захоплення дітей гаджетами, перебування  більшості часу в Інтернеті, а з боку батьків стійке небажання розділяти ці захоплення – лише поглиблює прірву між ними. Інша справа – однолітки. У них такі ж проблеми та схожі почуття.

Підліткові потреби в спілкуванні з однолітками, належність до певної компанії можуть перетворитись на непереборне стадне відчуття: неможливо бути без своєї спільноти, а за її відсутності хочеться належати до будь­якої, де можна знайти підтримку та адекватну оцінку своєї особистості. І, на думку досить високого відсотку тінейджерів, чим товариство небезпечніше – тим краще. Таким чином можна підняти власну самооцінку та  «бути не гірше за інших». Цікавість, бажання дізнатись що там, за межею забороненого, експерименти, звільнення від почуттів сорому та невпевненості в собі, уявна дорослість, пошук нових відчуттів, відсутність критики та усвідомлення небезпеки, протест і бажання бути з усіма можуть бути факторами, що підштовхнуть дитину до знайомства з наркотичною речовиною.

Як цього уникнути? Тримати з підлітком контакт, але не формальний, не регламентований.

На заваді налагодження зв’язків стають:

  1. Тотальний контроль. Це дуже дратує, а роздратованість не може бути фундаментом взаємодовіри та взаємоповаги. Ваша дитина – не Ваша власність.
  2. Перевірки та огляди. Особливо таємні. Дратують ще більше. Це мотивує підлітка  краще приховувати свої таємниці, на які має право кожна особа, та нівелює бажання контактувати взагалі.
  3. Сварка та крик на дитину. Якщо дорослий не в змозі спокійно пояснити свої почуття та переживання, то навіщо з ним спілкуватись? У той же час спокійне обговорення емоцій дає змогу підлітку навчитись також регулювати свою поведінку.
  4. Заборона спілкування з певними друзями. Якщо дитині важлива конкретна людина, то вона знайде обхідні шляхи заради спілкування, що в свою чергу привчає обманювати. Якщо ж дитина слухняна й виконуватиме вимогу, то вона почуватиме себе нещасною.
  5. Тиск. Підліток не повинен відповідати всім очікуванням батьків.
  6. Повсякчасне порівняння з іншими. Таким чином дорослі відкидають особистість дитини такою, якою вона є. Це порушує самоідентичність (я не такий як треба) і розвиває почуття самотності, непотрібності та власної неповноцінності.
  7. Незрозумілі покарання. Фраза «ти тільки спробуй!» дозволяє фантазувати на тему «а як воно буде?». Якщо ж покарання незначне або взагалі відсутнє – втрачається батьківський авторитет.
  8. Ігнорування потреб та побажань дитини. Має бути право вибору або, як мінімум, необхідно враховувати зауваження підлітка.

Що може допомогти знайти взаєморозуміння:

  1. Присутність у житті дитини. Цікавлячись її проблемами, батьки показують свою любов і турботу. Обговорюючи ситуацію з дитиною, дорослий вчить дивитися на неї з різних сторін, що сприяє її ефективному вирішенню. Батьки вже були в підлітковому віці і мають досвід вирішення деяких труднощів. Але не варто перетворювати бесіду в монолог: «А в наш час ...».
  2. Спокійно доносити до підлітка думку, що не всі, хто хоче його уваги, – бажають йому добра. Хибною турботою можуть маскуватись маніпуляції.
  3. Створення для дитини можливості звернутися за допомогою.

Опис почуттів та емоцій дозволяє показати як важливий тінейджер та його внутрішній світ. Наприклад, «мене засмучує твій вчинок» звучить краще, ніж «невже з тебе нічого путнього не виросте?!». Обмін емоціями сприяє налагодженню контакту.

  1. Розуміння цінностей дитини. Цілком достатньо про них просто поговорити. Плани на майбутнє, що хвилює, що хотів би отримати в результаті вирішення проблем. Нові цінності вводяться акуратно, поступово, без тиску та не висміюючи актуальні потреби.
  2. Вміння просити вибачення. Цим показується, що право на помилку та її визнання є у всіх, адже ідеальних людей просто не існує.

Інтереси підлітків часто змінюються. Сьогодні щось одне, а на завтра кардинально інше. Єдине, що мусить бути стабільним, – участь батьків у житті своїх дітей. Це може захистити підростаюче покоління від чималої кількості небезпек, а рідних  – від довготривалого почуття провини.