Розмовляв Максим КРАДОЖОН
Максим Валерійович Макаренко – 1980 р. н., має три вищі освіти. Лікар стоматолог. Останні три роки працює на себе у сімейній стоматологічній клініці в м. Києві. З 2010 по 2017 роки – народний обранець до депутатського складу в м. Вишгороді. Неодноразово брав участь у підтримці воїнів АТО в рамках проекту ПДМШ, відвідував «гарячі точки» з волонтерськими візитами від нашого міста та надавав безкоштовну медичну допомогу воїнам АТО у своїй стоматологічній клініці «iStomatolog».
– Максиме, з чого починалась Ваша депутатська діяльність?
– Починали разом із друзями, у складі «Народної партії». В першу чергу, хочу відзначити, що Вишгород – справді рідне місто для мене та моєї сім’ї. Тут народилися бабуся з дідусем, мої батьки і я сам. Бажання внести значні позитивні зміни у життя та розвиток міста виникло задовго до того, як я став депутатом. Дуже кортіло показати на власному прикладі, яким має бути депутат, чим він має займатися, змінити погляди містян стосовно його функцій. Тобто, аби жителі міста зрозуміли, що плідна та результативна діяльність депутата полягає, наприклад, не в побудові майданчиків та облаштуванні прибудинкових територій (адже для цього є спеціальні служби, які зобов’язані своєчасно та якісно виконувати цю роботу), а в тому, що я і мої колеги виступаємо представниками громади і маємо відстоювати та захищати її інтереси.
– І що змінилося за ці роки?
– Ой, багато чого. Всього і не пригадаєш. Що стосується виборців, тут відзначу: перші п’ять років я був в опозиції, й на окрузі майже нічого зроблено не було, але незважаючи на це, на останніх виборах я набрав майже втричі більше голосів, аніж у попередніх. Громадяни до мене прислухались протягом цих років, і я заслужив їхню довіру. Це, власне, і є найбільшим показником результату для мене.
– Що важливого в місті було зроблено за останній рік?
– Якщо бути об’єктивним, то багато чого. Зробили парки, ремонти доріг (навіть там, де вони не ремонтувалися з 1978 року), провадиться заміна вікон у багатоповерхівках, ремонтуються під’їзди, прибудинкові території, відмостки тощо… Зсунуто з мертвої точки і надважливі питання, які не рухалися десятками років, зокрема – розширення дитячих садочків. Нарешті розпочалося будівництво нового дошкільного дитячого закладу. Як мені відомо, закінчується розробка проекту будівництва нової школи…
Населення міста зростає, тож благоустрою і соціальній сфері приділяється особлива увага. Сказати, що не робиться нічого або робиться мало – я не можу й не скажу, бо це не так. Все це – завдання комунальних служб, міського голови, профільних заступників тощо, які виконують свої прямі обов’язки за бюджетні кошти, що поповнюються з податків жителів міста.
Безумовно, депутати мають контролювати цю роботу і раціонально розпоряджатися бюджетними коштами. Як би прикро не звучало, але що стосується діяльності депутатського корпусу, то за останній рік важливих рішень, що покращили б життя вишгородців, прийнято не було, або їх було вкрай мало. Чи не «найвагомішим» було рішення стосовно демонтажу пам`ятника російського містапобратима і розірвання стосунків з ним. Питання декомунізації, на мою думку, є суто політичними, а не соціальними.
– Як складалися відносини з колегамидепутатами протягом цих років?
– Я вже казав, що починали з друзями. І починали разом. А згодом, як це часто у житті трапляється, більшість розбіглись туди, де тепліше, вибачте, для дупи. Кожен прагне знайти місце під сонцем – такі реалії. В політиці друзів немає, і прикро, що я це пізно усвідомив.
– А що можете сказати про стосунки з адміністрацією міста?
– З адміністрацією? (сміється – ред.). З адміністрацією так само: разом, плічопліч ішли до спільної мети… Різне було за ці роки, іноді думки та погляди розходилися, часто спілкувалися і дискутували на різні теми і проблематику розвитку нашого чудового міста. Я отримав багато корисного досвіду та важливих уроків… Стосовно міського голови, так, це мій друг. Ми спілкувалися, спілкуємося і будемо спілкуватися й товаришувати. І в нього, з мого боку, є надійна підтримка. Він у цьому може бути впевнений.
– З якими плюсами та мінусами в депутатській роботі Ви зіткнулися?
– Серед плюсів – спілкування з громадою міста, не лише свого округу, – це безцінний досвід. Можливість допомогти та усвідомлення того, що роблю для людей корисну справу – це найбільший і, мабуть, єдиний плюс, який, власне, і утримував мене на цьому місці протягом семи років.
Серед мінусів?.. Найбільший недолік, на який я не мав ніякого впливу, – це складна бюрократична система на законодавчому рівні. Надто довго розглядаються деякі звернення та рішення соціального значення, котрі потрібно вирішувати терміново.
– У Ваших розсудах та позиції відстежується підвищене відчуття справедливості. Це завжди так?
– Звичайно! Власне, заради цього я і пішов до органів місцевого самоврядування. Перш за все, я – лікар і вважаю, що допомагати іншим – прямий обов`язок кожної людини. А МАФи, торговельні точки на зупинках, рекламні білборди, кав’ярні тощо мене не цікавлять. І незважаючи на те, що неодноразово доходили чутки, ніби я в депутатстві через свій бізнес, хочу заявити, що бізнес ніяк не пов’язаний із депутатською діяльністю.
Більшість найкращих лікарів у моїй клініці – саме жителі нашого міста. Клініка знаходиться у Києві, в той час, як зареєстрована у Вишгороді. Тобто всі податки я і мої колегивишгородці сплачуємо саме в місто, де ми проживаємо. Хочу наголосити і повторити: депутат має одне завдання – допомагати громаді й діяти лише в її інтересах. І крапка.
— Що було найскладнішим у депутатській діяльності?
– Знаєте, складним було все з самого початку. Зробити вірний вибір щодо однодумців, яких з часом ставало все менше – завдання не із найпростіших. Зіпсувались стосунки з багатьма людьми, з ким спілкувався раніше. На жаль, дуже часто трапляється так, що допомагаєш одним і, тим самим, робиш зле іншим. Зазвичай докладав зусилля зробити добру справу для всіх, щоб кожен був задоволений, не порушував інтересів жодної людини. Але вдавалося далеко не завжди, і це надто виснажує. Як кажуть: у політиці або стаєш політиком, або лишаєшся людиною. У міру сил допомагав сам, у зверненнях містянам не відмовляв, але були й такі питання, де я – не остання ланка.
Взагалі, ці роки були найскладнішими. Мені довелося жертвувати всім: власною кар’єрою, бізнесом, родиною, сном, часом, здоров’ям, можу продовжувати, але вважаю зайвим торкатися особистого. Але сьогодні мій ресурс терпіння вичерпаний. Образи та приниження у мій бік та у бік тих, кого поважаю, – з цим справлятися я не навчився і не буду цього робити!
– Тобто, в якості депутата Ви не бачите себе в майбутньому міста?
– Один у полі – не воїн. Потрібна сильна команда однодумців. На кожній посаді повинен бути молодий фахівець, котрий буде думати не про своє «покращення», а про те, як зробити велику, корисну, добру справу громадського значення, йти єдиним вектором у команді. На жаль, цього поки що немає.
– Що побажаєте Вашим колегам, послідовникам та виборцям?
– Перш за все, хочу дати настанову послідовникам. Дійте лише в межах закону, а в питаннях соціального значення – по совісті.
Цьому скликанню я бажаю успіхів у здійсненні реформ та у розвитку міста. Сподіваюсь, що принесу більше користі, лікуючи людей і займаючись власною справою. А своїм виборцям хочу висловити велику дяку за довіру та підтримку. Прошу мене зрозуміти та вибачити за те, що не зміг захищати їх інтереси до кінця цієї каденції. Хочу наголосити, що я нікуди не зникаю, номерів телефона не змінюю і готовий допомагати й надалі тим, кому це буде потрібно.
