Розмовляв Володимир ТКАЧ
Напередодні найбільшого державного свята — Дня Незалежності України завжди є потреба підбити підсумки пройденого шляху: чого досягли, що втратили, як будемо жити завтра. Про це наша розмова з міським головою Олексієм Момотом.
— Олексію Вікторовичу, для Вас це свято як державний ритуал чи щось особливе, власне?
— У 1991 році нам легко далася незалежність України. Ми за суверенність не платили високої ціни, а вважали, що так і має бути. Але через 23 роки нас наздогнала війна, і тепер ми сповна пізнали, як треба любити і боронити Україну. Найкращі патріоти зараз знаходяться на Сході і ціною свого життя нас захищають. Низький уклін їм.
Я більше тридцяти разів побував у зоні АТО з гуманітарною допомогою: від гори Карачун, Слов’янська, Дебальцевого і знаю, як це важливо для наших захисників.
Якщо потрібно, я ще 130 разів поїду на Донбас волонтером і зроблю все можливе, щоб внести посильну частку у збереження цілісності України. Так вважає дуже багато людей у Вишгороді, тому в нас і стільки волонтерів. Наприклад, громадська організація «Берегиня» до цих пір невтомно плете маскувальні сітки і передає їх у зону бойових дій. Велике їм спасибі.
— Чи не здається Вам, що за останні роки вишгородці стали більш патріотичними громадянами, триває процес самоідентифікації?
— Однозначно відбулися зміни на краще. Люди стали більше говорити державною мовою, шанувати українські традиції, надбання культури. Я пишаюся тим, що був біля витоків міської культурологічної програми «Шануй українське». У Вишгороді побували всесвітньо відомі ансамбль Вірського, хор ім. Г. Вірьовки, Національна капела бандуристів. Наші люди стоячи аплодували їм, плакали слізьми радості.
Взагалі, патріотизм не обмежується вбранням у вишиванку. Як кажуть, якщо ти кинув недопалок прямо в урну, а не повз, то ти більший патріот, ніж той, хто у вишиванці смітить. На мою думку, свого часу в Криму знехтували пропагандою українських цінностей і тому отримали те, що зараз маємо.
— Ви буваєте за кордоном, вільно володієте англійською мовою, спілкуєтесь з іноземцям. Як вони ставляться до нас, українців?
— Якщо раніше всіх вихідців з республік колишнього Союзу називали «рашн», то сьогодні слово Україна викликає у них повагу — за Революцію Гідності, за героїчну боротьбу з російською агресією, за наші досягнення у спорті. Український прапор знають на всіх континентах. Я дуже хочу, щоб і ми його шанували так, як це роблять американські громадяни. Коли підіймають їх зірково-смугастий прапор, вони плачуть від гордості за свою країну. Перед кожним будинком височіє щогла, на якій розвивається цей прапор. Цей виховний момент у нас має бути спрямований на молодь, за якою майбутнє України.
— А якими здобутками зустрічає національне свято наше місто?
— Вперше за всю історію незалежності у Вишгороді розпочинається будівництво двох корпусів на території дитячих садочків «Ластівка» і «Чебурашка». Днями на ці об’єкти вже заїдуть будівельники. Завершується тендер на будівництво нового дитсадка на свайному полі. І якби там не зловтішалися опоненти — це вже реальний факт і цей процес — незворотній. Особливу увагу ми зараз приділяємо проблемам міських околиць, насамперед, дорогам. Зокрема, на масиві «Дніпро», Дідовиці, Пісках, вул. Межигірського Спаса і т. д. Багато вулиць засипали асфальтовою крихтою і закоткували. Таким чином створили всі передумови для подальшого повноцінного асфальтування. Відповідно, прокладаємо нові тротуари. Хочеться зробити все, щоб житель, скажімо, Пісків вийшов із хвіртки і дійшов до центру не те, щоб не намочивши взуття, а навіть не запиливши. Грані між центром і околицею не повинно бути.
Доходи міського бюджету дозволяють проводити масштабні роботи з ремонту покрівель, дитячих майданчиків, внутрішньоквартальних заїздів. Цікавий факт: підрядники «скаржаться» на інтенсивність робіт. Вони не звикли до таких темпів.
Днями з дружнім візитом до Вишгорода завітає бургомістр німецького міста-побратима Айхенау. Ще раніше він був приємно вражений змінами у місті. Я переконаний, що і зараз мій колега реально оцінить працю вишгородців із наближення соціальних стандартів до європейського рівня. А ми з вами варті того, щоб жити на рівні цивілізованого світу.
