29.07.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

Проситься монумент трьом королевам

Володимир ТКАЧ

У цій публікації мова піде про злодіїв. Не про звичайних домушників, а про кремлівських крадіїв української історії. І можна було б не порушувати цю тему на місцевому рівні, а чекати реакції українських істориків, влади, якби факти не стосувалися безпосередньо Вишгорода.
У 2016 році у Москві в день народної єдності було помпезно відкрито пам’ятник Великому київському князю рівноапостольному Володимиру з нагоди тисячоліття його смерті.
— Памятник Владимиру — это дань уважения нашему выдающемуся предку. Он был духовным основателем российского государства, — сказав на відкритті Владімір Путін.
Відтепер у Росії у день народної єдності, який раніше був пов’язаний із подіями 1612 року, з’явився другий офіційний символ. На думку Кремля, князь Володимир зробив не менший внесок у зміцнення єдності і самосвідомості російської нації, ніж Мінін і Пожарський.
Росіянином Володимира зробили таким чином: мовляв, народився у Пскові, княжив не лише у Києві, але й у Новгороді, хрестився у Корсуні (біля сучасного Севастополя), а Крим — наш, отже, рівноапостольний – теж наш.
Ось так, цинічно, нахабно, безсоромно російська влада і російська церква приватизувала Володимира Великого. Ніщо не зупинило фальсифікаторів історії, і навіть те, що за часів Володимира не існувало ніякої Москви, а в тій непривітній місцині на болотах квакали лише жаби. У тих лісових пущах вешталися фіно-угорські племена меря, весь, мокша, веспи, мещера та інші. Колонізація цих земель слов’янами Київської Русі розпочнеться набагато пізніше.
Це не перший і не останній факт крадіжки нашої історії. Був такий Великий київський князь Юрій Долгорукий, який і похований у Києві. В історії йому судилося у 1147 році заснувати блокпост з місцевою назвою Москва. Не село, не місто, а кілька рублених хатинок. Цього було досить, щоб Долгорукого назвати московським, російським князем.
Російська держава, яка виникла з монголо-татарського улусу (князівства), весь час намагається довести своє більш шляхетне походження. До XVІІІ століття Росію знали як Московію. Це Петро І поцупив для своєї імперії назву з часів Київської Русі. Недарма після поразки царя у Прутському поході турецький султан, окрім стягнення контрибуції, велів йому облишити назву Росія і як раніше йменуватися Московським царством.
Дуже влучно з цього приводу у листі Катерині ІІ відповів великий мислитель Вольтер: «Ми в Європі знаємо одну Русь — Київську, останнім королем якої був Данило Галицький».
Московіти привласнили у Київської Русі ім’я й історію, а потім назвали її Малоросією. Монголо-татарські нащадки отримали від України писемність і освіту, а потім нищили українську мову і культуру. Вони отримали від України-Руси християнство, а потім знищили українську церкву.
І куди не кинь — у Росії все крадене. Назва країни — крадена, національні герої — крадені, герб — вкрадено у Візантії, прапор Петро І вкрав у голландського торгового флоту і т. д. Навіть при відкритті пам’ятника Володимиру Хрестителю з Третьяковки винесли вкрадену у Вишгороді ікону Пресвятої Богородиці — нині головної святині Росії.
У поточному році російські історичні маразми продовжили дивувати світ. На зустрічі у Франції очільник Росії Владімір Путін пояснив президенту Макрону та іншим, що історія двосторонніх відносин Росії і Франції розпочалася не з візиту Петра І, а ще в ХІ столітті із заміжжя Анни, доньки Ярослава Мудрого — нашого (російського) великого князя. І жоден м’яз на його ботоксному обличчі не здригнувся від цієї брехні.
На жаль, на прес-конференції не знайшлося людини, яка б сказала, що Анна Київська коронувалася за 70 років до заснування Москви, а так званий «російський» князь Ярослав Мудрий у своєму указі чітко визначив роль і місце російської землі: «…А всіх юродивих і нікчемних висилати у межиріччя Оки і Волги до мордви, щоб виглядом своїм і невіглаством не ганьбили святу Русь Київську».
Я не здивуюся, якщо у Москві незабаром з’явиться пам’ятник Анні Київській або її батьку Ярославу Мудрому. Одягнуть бронзовій киянці Анні кокошник, сарафан і — хелло, Раша! Справедливо було б їм споруджувати монументи не київським Рюриковичам, а своїм прабатькам: хану Батию, Мамаю або чисто московським царькам. Поставили ж у Твері монумент душевно хворому садисту Івану Грозному, і народ радіє.
Доки Путін на виду у всіх «віджимає» Анну Київську на баланс Російської Федерації, Україна офіційна майже не відреагувала на ці маніпуляції. Щось сказав президент, щось МЗС, і практично все. Національно свідомі теж мовчать.
Але чи маємо моральне право мовчати ми — вишгородці? Адже всі вищезгадані історичні особи тісно пов’язані з нашим містом. Володимир Красне Сонечко мав тут резиденцію, проживав і відпочивав зі своїми 300-ма наложницями, був тут і Юрій Долгорукий, звідси керував державою і помер у Вишгороді Ярослав Мудрий. Звісно, що тут зростали і його діти, зокрема Анна — майбутня королева Франції. От цю видатну землячку і варто було б, на противагу кремлівським маніпуляціям, увіковічнити у нашому місті.
Вона, як ніхто з жінок України, зробила внесок у євроінтеграцію. Анна Київська є не лише однією із засновниць як мінімум двох європейських династій — Бурбонів і Валуа, одна з яких і досі править у Іспанії, — вона познайомила тоді дикувату французьку еліту з лазнею, привчила користуватися столовими приборами. Анна Ярославна була однією з найосвіченіших жінок Європи: вміла читати, писати, знала декілька іноземних мов, малювала, співала, добре володіла питаннями історії. Вона привезла з Києва зі знаменитої бібліотеки батька Євангеліє, на якому до XVIII століття королі Франції давали клятву. Протягом дев’яти років вона разом із королем Генріхом І правила Францією, а після його смерті десять років була регентом при малолітньому синові — майбутньому королі Філіпу І. Анна варта нашої пошани.
Взагалі, якщо говорити про увіковічення цієї дивовижної жінки, то варто, мабуть, було б згадати всіх доньок Ярослава Мудрого — київських принцес, які прославили Русь. Уявіть пам’ятний знак трьом королевам у Вишгороді: Єлизаветі — королеві Норвегії, а у другому заміжжі — королеві Данії, Анастасії — королеві Угорщини і Анні — королеві Франції. Такого пам’ятника немає в Україні і в Росії теж поки що.
Можна заперечити, бо пам’ятник — дорого, не по кишені міському бюджету. Звісно, з бронзи — дорого, але нині є маса сучасних полімерних матеріалів, які набагато дешевші. В Угорщині є пам’ятник Андрашу І і його дружині королеві Анастасії — старшій доньці Ярослава Мудрого. Вони дуже кохали одне одного і угорці спорудили цій парі модерністський пам’ятник із сучасних матеріалів. Образ незвичний, але сучасникам дуже подобається.
Сьогодні триває справжня війна за історію з путінською Росією. У Кремлі на пропаганду не шкодують мільярди доларів. Цілі інститути переписують історію під нинішній режим. Кремсають від середньовіччя по Другу світову війну. І ця вихолощена, фальсифікована історія експортується на весь світ. А щодо України — посіяти зерна меншовартості, повернути назвисько «малороси» і зробити безрідними Іванами в новітній імперії. Тому і пропоную захистити нашу історію.