04.08.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

Кольорами любові цвіли рушники

Ольга ДЯЧЕНКО

Напередодні свята Дня матері у районній бібліотеці голова районної організації ветеранів Таміла Орел презентувала жіночий клуб «Золота осінь» барвистою виставкою рушників. Веселкове диво створили невтомні руки української жінки.
Споконвіку рушник — оберіг оселі, роду, генна пам’ять поколінь. Із близьких і дальніх доріг материнське серце, її тепло і душевна щедрість повертали дітей у батьківську хату, де хрестики долі огортали ніжністю і спокоєм.
А затишок родинного гнізда завжди створювала жінка — мати, берегиня і хранителька кращих традицій українського народу, якій вишивання «рукам — робота, душі — свято».
Тож слова про найдорожчу людину, які озвучила завідуюча відділом обслуговування Галина Дмитренко, відгукнулися болісним щемом і теплим спогадом в аудиторії людей поважного віку.
Проникливі рядочки віршів про маму третьокласників Вишгородської ЗОШ № 1 І-ІІІ ст., яких організувала завідуюча районного бібліотекою для дітей Валентина Скора, озвалися дружними оплесками і побажаннями діткам бути завжди під надійним крилом незрадливої материнської любові.
Відомі вишгородські поети Віктор Кучерук і Анатолій Черняхівський доповнили щемливу атмосферу чудовими присвятами неньці, її незгладимому сліду в долі кожного.
Зокрема, Анатолій Іванович розповів цікавий епізод із дослідження історії рідного краю. У музеї трипільської культури зберігаються 27 візерунків- символів на найдавніших свідченнях розвинутої традиції вишивок на тканині.
І саме старшому поколінню необхідно долучати дітей — наше майбутнє — до пошанування історії рідного краю, звичаїв і традицій древнього самобутнього народу.
Наше коріння — у сакральних візерунках вишиванок, у слові, музиці, у пісні. Жіночий гурт «Золотий вік», що мелодійним звучанням і добором репертуару повертає до замулених джерел духовності, відомий нині в усій Україні. Подаровані українські пісні додали святковості, оптимізму і гордості за такі невичерпні скарби українського народу. До слова, одна з учасниць ансамблю — Марія Степура, прочитала лірично-проникливий власний вірш про матір.
І скільки б не минуло літ, святі почуття до неньки у серці назавжди. І навчаємо дітей, онуків шанувати матір, бабусю.
Об’єднання людей поважного віку в гуртках за інтересами чи в таких жіночих клубах, як «Золота осінь», що діє більше року при районній організації ветеранів, не залишають досвідчених, мудрих наставників на узбіччі швидкоплинного життя. Про небайдужих, активних жінок розповіла Таміла Орел і прочитала «Вранішню молитву».
У минулому — вчителі, інженери, медики, бібліотекарі та працівники різних галузей і нині на дружніх зібраннях не оминають гострих тем психологічних взаємин з дітьми й онуками, організовують різні цікаві поїздки, зустрічі з неординарними особистостями, знаходять спільні мотиви для обговорення, створюють атмосферу розвитку талантів у години змістовного дозвілля.
Багатьом «золотоосіннім» бабусям саме цей вік посприяв знайти свою духовну скарбницю і втілити в картині чи у вишивці порухи нестаріючої душі.
У «Рушниковому дивосвіті» свій доробок (десяток неповторних полотен) для огляду запропонувала Олена Кобзар. Вона напередодні відсвяткувала свій день народження. Тож Таміла Орел щиро поздоровила іменинницю, побажала довгих творчих літ і нових візерунків.
Присутні охоче приєдналися до вітаючої і з цікавістю розглядали кольоровий розмай на рушниках майстрині.
Вона багато літ у Спілці майстрів народної вишивки Вишгорода навчає півзабутим технікам не тільки «спілчанок». На нинішнє свято завітала з особистим фотоальбомом, де на світлинах Олена Олексіївна кладе стібки у президентському і київському рушниках, бере участь у багатьох виставках, мала й персональну.
На п’ятиметровому рушнику, який вишивали 25 майстринь Спілки, Олена Кобзар найпершою обрамила спільний витвір. Присутні наочно пересвідчилися, як вдало і неповторно зацвіло полотно на вишгородському творі майстринь. Кожна добирала візерунок роду чи той, що найбільше відповідав душевному настрою. Ним відкривали День міста у 2010 р. і Формулу-1 у Вишгороді.
Давні рушники з різною технікою вишивки для нинішньої виставки запропонувала й керівник Спілки майстрів (Центр творчості «Джерело») Олена Кольвах. Вона долучає до творення краси діток у гуртку «Золоті ручки», у власній «бабусиній скрині» зберігає безліч раритетів із минувшини.
Порадувала присутніх майстерно вишитими рушниками і Валентина Котенок. Розповіла про значення квітів і рослин в орнаментах, про призначення рушників на різні випадки життя. На одному оновила старовинний бабусин візерунок. Жінки прискіпливо оглядали виворітний бік, де не було жодного вузлика чи невдалих переходів. А це — свідчення про майстерність і вимогливість до результатів непростого заняття. У селі, коли дівчина перев’язувала сватів, жінки оцінювали її роботу за виворотом — чи хазяйка вишила дбайливо, чи криворука.
Галина Дмитренко продемонструвала оригінальний рушник, виконаний незвичайною технікою, своєї прапрабабусі. «І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь!».
Автор цих рядків у «Рушникове диво» запропонувала візерунки на домотканому полотні своєї тітоньки, яка при тьмяному світлі гасової лампи ще в 40-60 роках минулого століття залишила квіткове розмаїття. Скільки треба було вкласти сил і терпіння, щоб часу непідвладні кольори повертали на незабутні стежки дитинства, пригортаючи до грудей спрацьовані теплі долоні рідної людини.
Розповіла жінкам про трагічну долю маленької трудівниці, якій «у душу й тіло в’їлася костриця, а полотно сіреньке, у вузлах…»
Сподіваюсь, що й майбутнім нареченим варто знати, як правильно оформити весільний рушник. Бажано, щоб його вишивала дівчина власноруч, але нікому не показувала. Полотно треба брати спеціальне, ткане для рушників, позначити той бік, з якого почато роботу. Це — найенергетичніше поле, на яке при вінчанні має стати дівчина, то й буде господинею в хаті.
Не можна перерізати рушник прошвами з мережива чи вишивати з різних половинок. Малюнок не повинен завершуватися суцільним візерунком, бо перекриває спільну долю в сім’ї. Зверху вишивають квіти чи пташечок.
Весільний рушник потрібно зберігати в сім’ї, у часи непорозуміння класти під подушку, а як хворієте — на груди. Не замовляйте цей оберіг злим людям або знедоленим.
Нехай він оберігає від усього лихого!

IMG 1162

IMG 1164

IMG 1175