Марина КОЧЕЛІСОВА
ФОТО – Андрій МАКСІМОВ, «Вишгород»
До братської могили на вул. Шкільній у Вишгороді приходять цілі родини. У день початку Великої Вітчизняної й у день визволення Вишгорода в 1943-му, на Уроки мужності – школярі і дошкільнята. Кадрові військові і ті, кому довелося вдягнути військову форму та стати до лав захисників цілісності нашої держави.
9 травня 2017-го тут, де спочивають загиблі у 1941-му і 1943-му бійці різних національностей, які боронили Україну, відбувся мітинг. Урочистості були присвячені 72-ій річниці Перемоги над нацизмом у Європі, Дню пам’яті і примирення та зібрали широке коло громадськості міста й району на чолі з міським і районним керівництвом.
– Сьогодні ми вшановуємо пам’ять тих, хто загинув, визволяючи нашу землю від фашистських загарбників, дякуємо живим… Український народ заплатив найбільшу ціну за мир: за різними оцінками, в роки війни загинуло більше двох, а то й трьох мільйонів наших солдат, мільйони мирних жителів, – сказав міський голова Олексій Момот. – Без українців і України перемога була б неможливою. Із 79-ти масштабних військових операцій 29 було проведено на території України… Я низько вклоняюсь всім ветеранам і сивочолим людям. Дякую вам за те, що ми маємо можливість жити.
— Уже декілька років ми не можемо сказати, що живемо під мирним небом. Сьогодні втрачаємо кращих синів і доньок України, – звернувся до присутніх голова райдержадміністрації Вячеслав Савенок. – Але для мене найголовнішим перегуком в історії є те, що наші діди і прадіди зламали хребет фашизму і нині герої сьогодення зупинили найпотужнішу армію, яка веде війни безперестанку вже 20 років. Перемогли тоді – переможемо й зараз!
Поряд із ветеранами війни, праці та військової служби вишикувались воїни-інтернаціоналісти та учасники бойових дій у зоні АТО на Сході України. Це вишгородці, які своє мирне життя і професії змінили на військову форму, походні умови та воєнну небезпеку і загрозу життю. На тканині захисного кольору – символ днів примирення і пам’яті.
Червоний мак з чорним суцвіттям посередині – тривожно полум’яніє і на телеекранах, на бігбордах і на лацканах піджаків високопосадовців. Червоні гвоздики вкривають пам’ятники і постаменти, стели і братські могили – на знак шани тих, хто пролив кров за ивзволення української землі.
Як на мене, гвоздика, що не втрачає пелюстки, а всихає, та не здається, – більше символ миру, ніж стилізований мак, схожий на дірку від пострілу з червоною плямою навколо. І слово «ветеран» нині заяложене політиками.
Ви тільки вслухайтесь у ходове словосполучення: «Ветеран АТО»! За Вікіпедією, ветеран (лат. veteranus — від «vetus» — старий) — професійний вояк, який відслужив не менше 20 років у армії – і, до слова, ще у Давньому Римі отримував низку пільг.
То що ж, чекати, як до трьох років неоголошеної війни додасться ще 17?!. Ще півтора десятиліття волонтерства, утримання армії з кишені народу, тиняння вимушених переселенців (читай – біженців) по світах?.. Україна на це ніколи не погодиться. Народ український, який виніс на своїх плечах не одну війну, готовий висувати зі своїх лав тільки ветеранів миру.
8 і 9 травня – безумовно, знакові дні для всіх громадян нашої держави. Дні, коли треба зупинити щоденну метушню, викинути свою і чужу агресію та помолитися за мир для миру, тобто для людей. Хай люди живуть у мирі довго-довго! Хай у нас будуть лише ветерани миру!
