Катерина ЗУРМА
ФОТО — Андрій МАКСІМОВ, «Вишгород», Ольга ДУМАНСЬКА, спеціально для «Вишгорода»
Багато років шириться планетою акція «Ніч у музеї», коли двері приміщень, де зібрано надбання людства, відкриті для всіх безкоштовно, а на відвідувачів чекають мистецькі проекти, майстер-класи, вистави. Та скажіть чесно, чи багато вишгородців побували хоча б у якомусь із столичних музеїв? А от нам пощастило — у Вишгороді.
Ми — це ті, хто зайшов 13 грудня на Межигірського Спаса, 11-13 — до Музею древньоруського гончарства Вишгородського історико-культурного заповідника (ВІКЗ). А там – директор ВІКЗ, кандидат історичних наук Влада Литовченко, її заступник, доктор історичних наук Тарас Чухліб. Господарі зустрічали Гостей – вишгородців і киян, мешканців району, народжених на Київщині, Вінничині, Житомирщині, в Галичині і Поліссі, на Поділлі й Слобожанщині… Серед запрошених чоловіків були представник «Лицарів Колумба» Василь Дмитрук і цілих два Андрії, один — ще й на прізвище Андрієвський.
Погрівши руки біля свіжопобіленої груби та помилувавшись розвішаним у світлиці народним одягом, ми вдихнули на повні груди запах трав і квіткових композицій і розмістилися на лавах серед вітрин з раритетами. Це була не лекція, не вистава, а захоплююча гра, в якій виявилося стільки талантів!
Зрілі чоловіки і жінки (хто й — з науковими ступенями) на кілька годин стали хлопцями і дівчатами, що зібралися у магічний вечір пожартувати, поспівати, поворожити та побешкетувати… у стилі «Фольк-м’юзік» (бо відома співачка Оксана Стебельська — Подружка Господині, завідувачки музею Оксани Старак-Повякель, заспівала старовинне материнське: «повій, вітре, на Вкраїну, повій, вітре, на село, скажи сину, скажи сину, як чекаю я його» та передала на стіл від переможця 2016 року, народного гурту з села Демівки, що на Вінничині (Чечельницький район), подільський коровай — символ миру).
Калиту не кусали, бо до сволока серед музейних експонатів не наважилися її причепити. А от все інше вийшло на славу! Ворожили на гречці: взяла пучками парне число крупинок — на щасливу зустріч/одруження у цьому році, а непарне — чекай ще рік. Витягали з миски чарівні аркушики з іменами: розгорнула записку, прочитала — і до наступного Андрія зустрінеш людину саме з цим ім’ям, що стане тобі добрим супутником у житті. Влаштували перегони правих черевиків: чий перший дочимчикує до порога — тій і до змін у особистому житті готуватися. Шукали сюрпризів під мисочками: ключ — свій дім, лялька — дитя, перстень — одруження, глечик — бучне святкування. І, врешті, — спеціально для хлопців, під оплески та вигуки вболівальниць, пройшло змагання «Кращий господар»: хто перший та не розхлюпавши перенесе воду із однієї миски до іншої.
По забавах Господарі — директор заповідника Влада Литовченко та її заступник Тарас Чухліб — запросили до столу. У центрі частування — аж блискучий солом’яний дідух, мед — символ сонця і небесного покровительства (бджоли — небесні мухи), коровай — на мир і достаток. Із собою кожному дали по скибці. Та принагідно запросили на виставку монет та кримських артефактів, відкриту 13 грудня Вишгородським історико-культурним заповідником спільно із «Кримським Домом» (м. Київ, вул. Суворова, 9) у рамках тематичного циклу «Збережемо історію Криму». Виставка функціонуватиме до 15 січня включно. Невелику приватну колекцію монет та артефактів із Криму після завершення виставки буде передано на постійне зберігання та експонування до спеціально створеного на базі Вишгородського історико-культурного заповідника фонду «Кримських старожитностей».
Влада Литовченко: «Вечорницями на Андрія» розпочався у заповіднику цикл культурно-просвітницьких заходів «Український обрядовий рік». Але ж світлиці «гончарки» вміщають хіба що зо два десятки людей, в Історичному музеї — на півдесятка більше. Заповіднику, що стрімко набирає обертів у роботі на всіх рівнях, дуже потрібне нове приміщення. Загадаймо ж бажання — наступні вечорниці зустріти вже у просторій спеціальній будівлі, що стане окрасою міста та візитівкою Вишгорода!»
13 грудня – День святого апостола Андрія Первозванного.
Андрія Первозванного називають першим проповідником на українських землях. Коли після зішестя Святого Духа апостоли кидали жереб, куди кому йти проповідувати, апостолу Андрієві випали землі Скіфії – сучасної України. У «Повісті минулих літ» згадують про подорож Андрія: «Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, святий Андрій, брат Петра. Коли Андрій навчав у Синопі і прийшов до Корсуня, він довідався, що від Корсуня недалеко гирло Дніпрове. І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, вставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ».
До Скіфії апостол привіз реліквії. За переказами, він залишив у Києві наперсний хрест, а в інших місцях – обітні. Саме Андрія Первозванного вважають основоположником християнської церкви в Україні.
Київський собор 1621 року, у часи відродження Української Православної Церкви після Унії, ствердив апостольське походження християнства на українських землях.
Стверджують, що у Києві в Успенському соборі Києво-Печерської лаври століттями зберігався пояс Андрія. Його довжина була одиницею вимірювання для зодчих майже до 17-го століття.
У пам’ять про апостола в Києві на Андріївському узвозі стоїть славетна Андріївська церкв (собор Андрія Первозваного), збудована у 1747–1753 роках за проектом Растреллі.
