20.09.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Евакуацію Києва відмінили

Ігор МАГАЛА, голова Вишгородського районного осередку ВГО«Чорнобиль-86»

Після завершення будівництва Київських ГЕС та ГАЕС на вишгородській промисловій зоні залишились потужні підрозділи будівельників тресту «Південатоменергобуд», всесоюзних управлінь «Гідромонтаж», «Гідромеханізація», (УМБР), «Гідроспецбуд», «Гідроелектромонтаж», «Спецгідроелектромонтаж», Автотранспортне виробниче об’єднання «Південатоменергобудтранс» (ПАЕБТ), бетонний завод та завод залізобетонних конструкцій, Київське Будівельно-монтажне Управління, які активно брали участь у будівництві і розвитку Вишгорода. І саме вони були першими з тих, хто прийняв на себе радіаційне випромінювання під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

На будівництво Чорнобильської атомної електростанції я був переведений у січні 1980-го – заступником головного інженера управління будівництва, а з жовтня 1983-го – начальником будівельно-монтажного комплексу/заступником начальника управління (мені довелось передавати IV-й блок в експлуатацію– і це був єдиний блок, який замовник прийняв із оцінкою «добре»). Третього березня 1986-го мене перевели на посаду головного технолога тресту «Південатоменергобуд».

26-го квітня 1986-го року. На четвертому енергоблоці – перевірка, чи зможуть турбіни виробити достатню кількість залишкової енергії для живлення насосів охолодження до того, як через 40-60 секунд будуть включені аварійні джерела живлення. Дозвіл на проведення експерименту прийшов із Києва напередодні о 23:00, випробування почались о 01:23.

Раптово у багато разів зросла потужність реактора, керівник зміни натиснув кнопку аварійного захисту, та ланцюгова реакція в реакторі вже вийшла з-під контролю. Потужний вибух зірвав з кріплень захисну плиту вагою 1200 тонн, що накривала четвертий енергоблок, другий вибух його розвалив.

…Реактор – циліндр вагою 600 тонн, складений із трьох систем по 200 тонн кожна. Після вибуху нижня схема залишалась на проектному місці, середня — стояла вертикально на ребрі, а третя – вилетіла в атмосферу в бік Скандинавії (понад сорок видів радіоактивних речовин, 50 мільйонів кюрі, дорівнювали 10-40 атомним бомбам, що були скинуті на Хіросиму). Хмара радіонуклідів пройшла над Польщею, Чехією та Австрією у бік Південної Німеччини і розподілилася по всій Північній частині Східної півкулі.

30 квітня 1986 р. рівень радіації у Києві перевищував норму в 60-200 разів, однак 1-го травня людей вивели на демонстрації, багато родин провели на природі незвично теплі весняні дні…

Фахівці з усього СРСР  розробляли програму з ліквідації наслідків аварії.

Найперше слід було прибирати на промисловому майданчику викинуті радіоактивні  уламки плити та графіту. Основний тягар лягав на Управління будівництва ЧАЕС та підрозділи тресту «Південатоменергобуд» вишгородської промислової зони: Автотранспортне підприємство, Управління механізації будівельних робіт (УМБР) та інші.

Керуючий трестом О. Яковенко з перших днів виконував завдання державної комісії по будівництву вертолітного майданчика, доставці сипучих матеріалів та особисто завантажував матеріали у вертольоти. До 7-го травня з вертольотів на реактор скинули понад 5000 тонн піску, бору, свинцю, доломіту й глини.

Графіт на IV-му енергоблоці у перших числах травня продовжував горіти. Під дном реактора знаходився двоярусний резервуар локалізації аварій, в якому має збиратися охолоджуюча вода з реактора. Про наслідки пароводяного вибуху краще не думати (він би розніс останні три реактори).

На розвідку я пішов із військовим дозиметром (простріл – 1000 рентген за годину). Мінусові приміщення кабельних галерей були затоплені радіоактивною водою, в транспортному коридорі металеві ворота в центральний зал – зірвані, мостовий кран у центральній залі висів вертикально на колесах.

Група добровольців приступила до виконання поставлених державною

комісією завдань. Обладнання та необхідні матеріали переносили вручну. Змінювали одне одного щодвігодини. За чотири доби безперервної праці пропалили у важкому залізобетоні з металевими окатишами отвір товщиною 2,7 м – в басейні не було води та розплавленого ядерного палива, радіаційний фон – 0.600 мілірентген за годину. Евакуація Києва відпала.

Паралельно було прийнято рішення про влаштування підреакторної плити IV-го енергоблоку з трубопроводом для охолодження рідким азотом. Плиту та арматуру робили шахтарі, трубопровід монтував «Спецатоменергомонтаж» (субпідрядна організація УБ ЧАЕС). Бетон привозили міксерами з Вишгорода. Вкладав його по захватках «Гідроспецбуд» (субпідрядна організація тресту «Південатоменергобуд»). Облік пластичної добавки в бетон, її об’єм та час подачі до бочки міксера виконував начальник вишгородської будівельної лабораторії к. т. н. І. Пресман. Унікальна операція з перевезення бетону на відстань 150 км, без втрати його пластичності, подача суміші по бетоноводах у захватку на відстань до 250 м не мала аналогів у всьому світі. Керувало операцією Головне виробниче розпоряджувальне Управління з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, створене Героєм соціалістичної праці СРСР В. Кизимою у червні 1986 р.

У подальшому ГоловВРУ разом із субпідрядними організаціями виконувало фундаменти під «Саркофаг», обволікаючі дамби на охолоджуючому ставку, «стіну в грунті» навколо головного корпусу, протифільтраційні свердловини, будівництво вахтового селища «Зелений Мис», будівництво м. Славутича та інші комплекси робіт із ліквідації наслідків аварії.

15-го грудня 1986 р. був успішно завершений перший етап ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. За мужність, відповідальність за доручену справу, високі моральні якості указом Міненерго СРСР були нагороджені, зокрема, і підрозділи ГоловВРУ та тресту «Південатоменергобуд». Та найбільша для нас, ліквідаторів, нагорода – врятоване людство.