29.09.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Статус Вишгорода у Київській Русі був незрівнянно вищим

Марина КОЧЕЛІСОВА

Княже місто Вишгород на світовому рівні — завдяки останнім активним науково-дослідницьким, археологічним та культурологічним ініціативам — все більше привертає увагу європейського співтовариства. Принаймні, це вчергове продемонструвала міжнародна конференція на тему захисту культурної спадщини у світлі сучасних викликів та загроз, що 23-24 листопада відбулась у Кракові (Польща). Учасники говорили про Вишгород не лише в доповідях, а й у кулуарах. Про що саме йшлося на форумі, газета «Вишгород» розпитала одного з представників української делегації — старшого наукового співробітника Інституту археології НАН України, кандидата історичних наук Всеволода Івакіна.

 

Принагідно нагадаємо, що саме під його керівництвом — за підтримки голови Київської ОДА Олександра Горгана та меценатського сприяння депутата Вишгородської міськради Валерія Виговського — п’ятий рік поспіль у нашому місті успішно тривають археологічні розкопки, а також він є одним із очільників міжнародного проекту дослідження давньоруських торговельних шляхів «із варяг у греки», який проходить під егідою наукової ради Міжнародної асоціації академії наук (МААН) у м. Брюселі (газета «Вишгород» — інформаційний спонсор).
— Пане Всеволоде, будь ласка, окресліть основні питання, що обговорювались на конференції.
— Участь у представницькому науковому симпозіумі під егідою ЮНЕСКО, на якому обговорювали питання захисту світової історико-культурної спадщини, взяли глава Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Яцек Пурхла, керівник відділу із захисту культурної спадщини ЮНЕСКО Ян Хладік, представники міжнародних організацій ICOM, ICOMOS, Blue Shield та понад 120 експертів із 15 країн світу.
Для нас головною темою був захист вітчизняного культурного надбання на окупованих РФ територіях. Від України із доповіддю виступив заступник директора Інституту археології НАН України, доктор історичних наук Гліб Івакін. Виступ сприйняли доволі схвально, та все ж було очевидним, що в Європі дуже віддалено усвідомлюють реальний стан руйнування пам’яток на території України.
Україні на міжнародному рівні необхідно більше докладати зусиль для відстоювання своєї національної спадщини. Так, нам сказали, що в Європі зберігаються унікальні археологічні цінності з кримських музеїв. Але, за їхнім сприйняттям, Крим сьогодні — це Росія, тож питали: до якого з російських музеїв їх повертати? Довелось пояснити, що всі культурні цінності, які опинилися на тимчасово окупованих територіях або взяті звідти, за міжнародно-правовими стандартами є культурним надбанням України і повертати артефакти слід тільки нам.
— Що насправді відбувається з культурними фондами на окупованих територіях?
— Ім’ям «русского мира» нищать українські пам’ятки. Ми фактично не володіємо інформацією про реальний стан речей: лише із ЗМІ чи неофіційних джерел довідуємося про вивезення та занепад пам’яток у Криму, а також руйнування та розкрадання музеїв на Донбасі. Це дуже великі втрати для країни, бо на цих територіях був зосереджений колосальний історико-культурний і науковий потенціал.
Так, на Кримському півострові залишилася 10-та частина культурних цінностей України. А це — близько 14 тисяч пам’яток археології, історії, архітектури, садово-паркового та монументального мистецтва, безцінні місцеві архіви та бібліотечний фонд, які є власністю України і доля яких абсолютно невідома. Надходять болісні відомості про зруйновані монумент гетьману Сагайдачному та історичну садибу відомого хіміка Фелікса де Серра в Сімферополі. У 2015 році в Генуезькій фортеці в Судаку обвалилася частина старовинної вежі — й причиною руйнування, на думку місцевих ЗМІ, став вандалізм з боку окупанта.
У жовтні 2015 року прем’єр-міністр Росії Мєдвєдєв своїм розпорядженням надав статус федерального 220 кримським об’єктам історичної та культурної спадщини, що означає фактичне присвоєння їх Росією. Україна втратила унікальні «перлини» — комплекс споруд Судакської фортеці та Воронцовського палацу, ханський палац у Бахчисараї, печерні міста Мангуп-Кале та Ескі-Кермен, міську фортецю у Феодосії, «Ластівчине гніздо» та багато інших «візитівок» Криму. А заповідник «Херсонес Таврійський», який перебуває у переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, Росія збирається із науково-культурного зробити духовним центром, назвавши його «колискою російського православ’я».
Та найбільшу небезпеку становить те, що з перших днів анексії з Криму почали вивозити до РФ незліченні багатства бібліотек, фондів, рідкісних експонатів, історико-культурних цінностей, зокрема — в «Ермітажі» опинилися картини Айвазовського з музею у Феодосії. Це нагадує злодійство нацистів під час Другої світової війни. Дії окупанта грубо суперечать міжнародному праву, однак для РФ поки що немає жодних правових наслідків.
— А яка ситуація із культурним надбанням на Донбасі?
— Там процвітає звичайний вандалізм. Нівечать та грабують музеї. Куди зникли безцінні експонати та артефакти — можна тільки припускати. Це дуже багата на археологічні пам’ятки земля, а їх зараз нещадно руйнують. Кургани доби бронзи та раннього залізного віку використовують як стратегічні точки, на них риють окопи, бліндажі, їх шматують реактивними снарядами. Не виключено, що там активно промишляють «чорні» археологи. Ми не можемо нині підрахувати збитки — і невідомо, коли зможемо. І невідомо, що зникло і наскільки безслідно.
— Чи порушували на симпозіумі питання захисту на окупованих територіях наших культурних цінностей?
— Безумовно. Нам важливо використовувати вплив міжнародних організацій. До речі, в ЮНЕСКО є напрацьований позитивний досвід. Приклад застосування норм міжнародного права — Ірак змушений був повернути вивезені з Кувейту під час військового конфлікту в 1990 році предмети культури. Під егідою ЮНЕСКО, ICOM та інших організацій у різних країнах діють спеціальні загони швидкого реагування, які без зволікань реагують на будь-які факти загрози культурної спадщини. І це треба запозичувати, оскільки Україна часто втрачає унікальні пам’ятки культури під час стихійних катаклізмів саме від непрофесійних дій рятувальних служб. Тим більше, міжнародні захисні організації відкриті для співпраці, а інтерес до України великий.
— А що саме їх цікавить?
— Фактично все. Є представники міжнародних організацій, які мало що взагалі знають про ситуацію в нашій країні, тому виявляли неабиякий інтерес до всього. Зокрема, до долі Межигіря, наших останніх археологічних розкопок на Вишгородщині та наукових досліджень щодо давньоруських водних торгових шляхів раннього періоду становлення Київської Русі ІХ-ХІ ст. Їх дивувало, що така пам’ятка, як Межигірський монастир, досі перебуває в підвішеному стані — невідомо, в яких руках знаходиться, що там коїться й хто керує внутрішніми процесами.
Розповіли їм і про нові відкриття щодо старовинного княжого міста. Дослідження вишгородського гончарного посаду відчутно змінило наше уявлення про образ життя його мешканців і побут. Так, соціальний статус Вишгорода виявився вищим, а його міжнародні торгові зв’язки — значно ширшими. За знайденими предметами імпорту — прикрасами, монетами тощо — стало зрозуміло, що Вишгород та Київ наприкінці Х — початку ХІІ століть торгували фактично з усіма європейськими та багатьма азіатськими країнами й відігравали дуже важливу роль у налагоджені континентальних торгових шляхів. Про високий рівень розвитку торгівлі у Вишгороді свідчить практика кредитних операцій, про яку збереглися відомості в «Руській правді».
— І які імпортні речі закупали вишгородчани?
— Переважно — предмети розкоші, стилізовані модні речі, візантійські коштовні паволоки, у які одягалася тоді феодальна верхівка всіх європейських країн. У Вишгороді була своя еліта, яка претендувала на певний соціальний статус. Більшу інформацію, звичайно, можна було б почерпнути із розкопок городища, але там все майже віддано під забудову.
Та вже можна сміливо стверджувати, що ремісники — завдяки участі в торгівлі — були доволі заможними людьми. Тому розвалюється класичний радянський погляд, мовляв, у Вишгороді були князівська верхівка, багаті феодали, забезпечені купці, а далі — повністю залежні бідні ремісники та ще більш злиденні селяни. Насправді розкопки демонструють, що бідними цілком могли бути й феодали на фоні забезпечених ремісників.
Ці дослідження слід, безумовно, розвивати, оскільки стоїмо на порозі абсолютно іншого сприйняття тогочасного духу Вишгорода. Вивчення водних шляхів показало, що подорожі були дуже небезпечними й мало хто повертався із них. Звідси — розкидані по великій території кургани, кінотафи, у Скандинавії — камені з рунами. Але ті, кому щастило, поверталися багатими й вкладали кошти в розвиток міста. А пізніше стали приїжджати з хрестиками, що сприяло поступовій християнізації Русі й виведенню її на зовсім інший соціально-культурний рівень.
До речі, 7-8 грудня в Кракові — ще одна міжнародна наукова конференція, де я доповідаю про підсумки наших наукових досліджень на Вишгородщині.

Влада ЛИТОВЧЕНКО, директор Вишгородського історико-культурного заповідника, кандидат історичних наук:
— Участь представників України в таких міжнародних конференціях — дуже важлива, оскільки дає чітке уявлення, як саме нам на світових і внутрішніх правових запсадах захищати унікальні пам’ятки культури. І, безумовно, на Вишгородщині питання Межигірського монастиря та Вишгородського історико-культурного заповідника мають зрушити з мертвої точки.

Валерій ВИГОВСЬКИЙ, депутат Вишгородської міськради:
— Коли постало питання підтримки наукових досліджень на Вишгородщині, то, безумовно, було сподівання, що в підсумку вони додадуть ще більшого авторитету та іміджу в очах світової спільноти. І приємно, що ці сподівання виправдалися. Звісно, хотілось, щоби на Вишгородщині археологи виявили свою пектораль, чим додали ще більшої слави нашому місту. Та, враховуючи нові відкриття щодо статусу міста та його місця у становленні Київської Русі, не виключаю, що рано чи пізно на нас чекає приємний сюрприз.