20.09.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Троянди для Світлани Брагарник

4

Емма ОДИНОКІНА
ФОТО — архів родини Брагарників

У старому Вишгороді кинь палицю – і потрапиш у Брагарника. Прізвище це досить розповсюджене. Хоча якщо мова про Світлану Пилипівну Брагарник, то вона не з Вишгорода. А з лісових Гореничів у Вишгород прибула за направленням із дипломом бібліотечного працівника. Тут і зустрів її майбутній чоловік — корінний вишгородець.
На довгі роки юності своєї і зрілості Вишгород став для Світлани рідною домівкою. Тут народила і виховала двох синів. Тут знайшла своє особисте щастя у дітях, онуках та правнуках. Тут спіткала її страшенна біда — спочатку втратила двох синів-орлів, а потім і чоловік пішов у вічність. Ніхто з них не хотів помирати. Вона тримала їх за руки, сльози застилали очі, але вже відчувала, як холоднішають їхні руки — і нічого не можна було зробити, аби зупинити подих смерті…
Три похорони, однак, не обплели чорною стрічкою вдову і матір, бабусю і прабабусю. Риси рідних облич Світлана бачила у чотирьох своїх онуках і шести правнуках, заради яких жила і продовжує жити.
Та й улюблена робота не залишала часу на сумні думки. Все своє життя Світлана присвятила пропаганді книги — працювала у районній бібліотеці для дорослих, а останні 30 років — у шкільній, у ЗОШ № 1.
Якщо хтось подумає, що невелика це трудність — видавати книжки та заповнювати бібліотечні формуляри, каталоги, — він помиляється. А тримати у відмінному стані книжковий фонд, проводити цікаві заходи — зустрічі з авторами, вікторини, конкурси?! Нарешті йти з книжками до людей — у 70-і роки минулого століття саме районна бібліотека запровадила перші пересувні бібліотеки на промислових підприємствах міста. Але там не просто обмінювали книжки на інші, ще не прочитані, а й виступали з концертами — читали поезії, співали українські пісні. Це були справжні театралізовані міні-вистави.
Любов до Книги, а значить — до вищих принципів моралі, вона несла до численних своїх читачів — їй вдячні за це сотні, тисячі колишніх учнів, для яких Світлана Пилипівна була і залишається взірцем духовної чистоти і справедливості.
Скільки їй років? Зазвичай, якщо мова йде про жінку, то виховані люди не називають справжнє число. Тому що жінці стільки років, скільки їй личить. Бо стара і немічна жінка не співатиме у хорі ветеранів, як це робить Світлана Пилипівна. Хвора і слабка жінка не виконуватиме доручень міської ради ветеранів, членом якої є Світлана Пилипівна. То, може, вона й не хворіє зовсім? Скоріш за все — не піддається хворобам, а мужньо долає усі негаразди.
За це її люблять у кооперативному будинку, де має вірних друзів. За це її обожнюють рідні. Недарма один із онуків засипав бабусю її улюбленими квітами — трояндами у пору, коли ці квіти не ростуть уже в наших садах, а прилітають в Україну в основному із Голландії.
Скільки добрих слів вислухала ювілярка на урочистостях, організованих для неї численною ріднею! Ніхто з виступаючих не перебільшив її заслуг. Адже за своє життя вона побувала депутатом міської ради кількох скликань і навіть працювала у міськвиконкомі, коли там не нараховувалось і десяти працівників.
Живи довго, наша дорога подруго! Радуй онуків та правнуків і нас, хто живе поруч, і черпає від тебе наснагу, любов до життя, віру в те, що все буде добре.