Марина КОЧЕЛІСОВА
ФОТО — Валентина ЯКОВЕНКО, «Вишгород»
Вірою і Правдою служити українському народу,
дорогій серцю рідній українській землі!
(І. Бурдак)
Погожого осіннього дня у залі міського Центру творчості «Джерело» не було де яблоку впасти. Люди прийшли на творчу зустріч з нагоди 50-річчя наукової та 55-річчя літературної діяльності Івана Бурдака. Під оплески та козацький марш вийшов він на сцену — приймати теплі щирі привітання.
Почесний громадянин м. Вишгорода, Вишгородського району і села Лемешівка Яготинського району, голова відділення економіки і управління Української академії наук, доктор економічних наук, професор, член Міжрегіональної Спілки письменників України і Міжнародного Співтовариства письменницьких спілок, лауреат літературно-мистецької премії ім. Івана Нечуя-Левицького, автор 60-ти наукових праць (економіка, фінанси та менеджмент, банківська та страхова справи, інвестиції й інновації, місцеве самоврядування), 41-єї художньої книжки (проза й поезія для дорослих і дітей), має численні нагороди СРСР і України (Почесні грамоти Верховної Ради України, Київської облдержадміністрації, Київської обласної ради, Київського міського голови), Національної академії наук України, Української Православної Церкви, Козацтва Запорозького, творчих спілок, Всеукраїнського громадського об’єднання «Союз-Чорнобиль»… і це — ще не всі регалії нашого славного земляка. Тож недарма зустріч відбулась під патронатом Вишгородського міського голови Олексія Момота, при підтримці керівників Вишгородського району.
З біографії.
Іван Григорович Бурдак народився 12 серпня 1938 року в селі Лемешівка Яготинського району в селянській родині.
Після закінчення (1960) лісоінженерного факультету Української академії сільськогосподарських наук по спеціальності «інженер-технолог лісової промисловості» працював за фахом в Архангельській області, а із 1965-го — в Україні (в Києво-Святошинському і Вишгородському районах). На посаді першого заступника голови новоутвореного в 1973 році Вишгородського райвиконкому займався організацією і розвитком району та районного центру (м. Вишгород) упродовж семи років.
Генеральний директор ВО «Укрорглістехмонтаж», Української асоціації промисловості, будівництва, транспорту і зв’язку «Україна», перший віце-президент і гендиректор Українського Союзу промисловців і підприємців, президент Транснаціональної корпорації «Інтеренергоресурс», гендиректор Центру економічного прогнозування «ЕКС-ЕКО». Був у складі Економічної ради і колегії Мінліспрому СРСР. Обирався у Раду Міжнародного Конгресу промисловців і підприємців.
Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Своїм хрещеним батьком в літературі вважає Максима Тадейовича Рильського, в науці — вченого-економіста, директора Інституту економіки Академії Наук СРСР Леоніда Абалкіна.
Подвійного ювіляра вітали його земляки з Яготинського району (голова Яготинської районної ради Віктор Грицай), голова Коржівської сільради (Баришівський район) Віктор Науменко, родичі, друзі, знайомі і сусіди.
Урочисто віншували Івана Григоровича секретар Вишгородської міської ради Тетяна Бражнікова та заступник голови райради Анатолій Потапенко, від імені міського голови Олексія Момота – його радник, президент БФ «Святої Ольги» Володимир Малишев. Грамоту Вишгородської РДА вручила почесному громадянину Вишгородщини Івану Бурдаку заступник голови райдержадміністрації Марина Мельник.
Поздоровляли досвідченого виробничника, управлінця, науковця і поета, людину, яку природа щедро наділила красою, цілеспрямованістю, високою моральністю, внутрішньою культурою та працездатністю:
депутат Вишгородської міськради Олексій Поліщук (його привітання прочитала помічниця),
керівник НВП «Технопроект», багаторічний член міськвиконкому та депутат Вишгородської міської ради Vскликання Віктор Федосенко,
художник і архітектор, почесний громадянин Вишгорода Василь Климик,
соратники Івана Бурдака — академіки Української академії наук, від імені яких найтепліші слова сказав академік УАН, доктор фізико-технічних наук, професор Юрій Сенюк.
Зичили козацького здоров’я, міцного тилу та процвітання рідній Україні, якій Іван Григорович пророчить щасливе майбутнє вже у найближче десятиліття.
Чудовим творчим вітанням — причому, на найвищому організаційному та виконавчому рівні — став концерт учнів музичної школи, вихованців міського Центру творчості «Джерело» (директор ЦТ Наталя Кисіль — автор сценарію і ведуча свята), представників районного Будинку культури «Енергетик». Для Івана Бурдака співали, танцювали, читали його вірші.
Шалені оплески зірвали:
«Слава Вишгороду» (слова Івана Бурдака, музика Андрія Халаша) у виконанні Валентини Демочко, солістки академічного ансамблю пісні та танцю Державної прикордонної служби України, та колективу сучасного танцю «Pasdedanse» (під керівнцтвом Катерини Барладян);
«Вічний політ» та «Льоном мати походила» (слова Івана Бурдака, музика Ірини Бези, члена Асоціації діячів естрадного мистецтва України, лауреата конкурсу імені Козловського);
«Вечір» (слова Івана Бурдака) і «Рідна земля» (заспівала Олександра Стецюк, студентка Київського вищого навчального закладу Київської обласної ради «Коледж культури і мистецтв»).
Історичний епос — повстанські пісні — пролунали у виконанні хору «Коралі» (керівник Леся Потіцька, хормейстер Оксана Твердушко). Дитячу пісеньку «Ципу-цип, мої курчатки» (музика Ірини Бези) виконали найменші учасники концерту Настя Юхименко та Кіра Вовк, вихованці ВДНЗ «Сонечко». «Сонячний зайчик» (музика Тамари Бези) під чарівну музику полетів у залу з вуст учениць дитячої музичної школи (педагог Ірина Беза) Влади Мосьондз та Олі Гаврилюк. Танком «Крила» пурхав по сцені колектив спортивного бального танцю «Даймонд» (керівник Дмитро Волков) із ВРБК «Енергетик».
А вірші, що прочитали учні Технічного ліцею НТУУ «КПІ» Вишгородської міської ради Анастасія Соловйова, Дар’яна Мятних, Вячеслав Сурженко та Даніїл Калиновський («Діди мої», «Батьку», «Четверть століття немає тебе»), а також вихованці дитячого драматичного театру «Експромт» (керівники Наталія Філіпова та Альона Ананченко) Олександра Колесніченко, Анастасія Руднєва, Анастасія Прилуцька («Ранок», «День», «Ніч»), — перенесли слухачів у село Лемешівку, колиску, в якій він рідної землі набрався сили, мудрості і любові. Насамперед — любові до вірної дружиноньки Лариси, з якою вже 53 роки — у щасливому шлюбі, своїй опорі і музі, якій присвятив вірші «Кароока чайка» та «Зустрілися в полі». (Ці поетичні твори, а також «Рута і ясень», «Вечори бузкові» прочитала Анна Франко.)
Рідна землі наділила Івана Бурдака і глибоким співчуттям до її багатостраждальної історії, активною життєвою позицією. На «Літературному зорепаді» уривок з поеми «Вишгород — Русь Київська» піднесено прочитала Вероніка Сарафанова, студентка Київської дитячої академії мистецтв. А громадянську поезію Івана Григоровича — «Театр абсурдів», «На ратному полі» та уривок з поеми «Покаяння» — подарували слухачам Наталія Філіпова (Національна спілки театральних діячів України) та Альона Ананченко (актриса театру та кіно).
Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Іван Бурдак особисто продекламував свій вірш «Я стою у Дніпра». Чорнобильську тему його літературної творчості продовжила Вероніка Сарафанова — «Плачем матері». А дві авторки музики до пісень на слова Івана Бурдака — актриса театру і кіно Алла Наталушко і талановита співачка, композитор, керівник хору і викладач Ірина Беза — так виконали «Реквієм» і «Элегия. Баллада о Спасителе», що у прихильників поезії Івана Григоровича на очах бриніли сльози. Надто — після слів голови Вишгородської районної організації «Чорнобиль-86» Ігоря Магали: про те, що викид у чорнобилі дорівнював 50-ти атомним бомбам, скинутим на Хіросіму і Нагасакі.
Окрема сторінка творчості Івана Бурдака — поезія, присвячена видатним українцям. Його вірші «Лесі», «Катерині Білокур», «З Рильським у Голосієві», «В бой идут одни «старики» пролунали у виконанні вихованців театральної студії «АТОС» (керівник Ольга Хуторна) — Аліна Кушнарьова, Катерина Юрчук, Софія Котанджян, Арсеній Демидчук так хвилювалися, читаючи напам’ять гарячі рядки, наче вони їх самі написали. За влучним висловом директора ЦТ «Джерело» Наталії Кисіль, вірші Бурдака — це підручник патріотизму, на якому треба виховувати дітей.
Завершальним акордом літературного вечора-концерту став неперевершено-артистичний виступ ансамблю «Золоті ворота» (художній керівник — Андрій Халаш, заслужений діяч естрадного мистецтва України, композитор, автор музики багатьох пісень на вірші Івана Бурдака, солістка ансамблю — заслужена артистка України Тетяна Халаш). Пісні «Пам’яті Бикова», «Козацька слава», «Моложавий генерал», «Ми з кумою жито жали» (всі — на слова Івана Григоровича) запалили залу не на жарт.
Після урочистостей продовжилось неформальне спілкування з іменинником. У дружньому колі — побратими-академіки, друзі і колеги, сусіди і, звісно, — генератор ідей, згуртована родина (дружина, дочка і зять, онук, сват). Спогади про дружбу, термін якої визначається десятиліттями й запівстоліттями, виробничу та літературну діяльність чергувалися з віршами (зокрема, свої твори читав Ігор Павлюк, прихильник таланту Івана Бурдака) і побажаннями: дожити до щасливого часу, коли в Україні розпочнуться зміни на краще.
Приєдналась до побажань і редакція газети «Вишгород» — Володимир Ткач і я, Марина Кочелісова. Про себе особисто скажу, що моє занурення в нашу міську газету розпочалось у 1990-х, коли на сторінках «Вишгорода» прочитала розповідь Івана Григоровича про свою матір. Тож вважаю Івана Бурдака моїм «хрещеним батьком» на газетярській ниві. Читайте його твори — і почніть ось із цих, які пролунали на «Літературному зорепаді»:
ДУША МОЯ ГОСПОДА СЛУХА
(Гімн мого життя)
Я поет не за фахом, за духом,
За покликанням серця мого.
І душа моя Господа слуха.
Розуміє, шанує його.
Не умію кривити душею,
Чисту совість на мотлох мінять.
Під своєю родився зорею
І під нею я буду вмирать.
З молоком материнським гарячим
Увібрав я любов до життя.
Отака в мене доленька-вдача:
З дивосвітом звірять почуття.
А кохання моє волошкове
Здатне землю зимою зігріть.
І тверде моє, зважене слово
Перепоною блуду стоїть.
Моє кредо — це чесність і правда,
Щирим людям добро дарувать,
І сьогодні, і вчора, і завтра
Рідну землю свою шанувать.
Будьмо друзі багаті на розум
І здорові, як ненька земля.
Через бурі, і шторми, і грози
Хай веде нас щаслива зоря!
ДУША НЕ БАЖАЄ СПОЧИНКУ
Троянди мій шлях не вкривали
Колючки кололи мене.
Добродії часто казали:
— Нічого. Побачиш, мине…
Минали літа молодії,
Минали і старші літа,
Залишились юними мрії,
А з ними – пора золота.
Вже можна ужинок збирати
З посіяних зерен добра.
Негоже, нечесно казати,
Що йти у відставку пора.
Душа не бажає спочинку
І серце гаряче в грудях.
Замислюсь, либонь, на хвилинку
І гляну на пройдений шлях.
Доріжку не слали коврову,
Свинці на підошвах і кров…
Якби довелося, я б знову
Тим шляхом нелегким пройшов.
Хай пісня моя лебедина
Цей шлях увінчає тепер.
Хай знають всі друзі, родина,
Що дух мій могутній не вмер.
Хай осінь стоїть на порозі
І лист опадає з дубів,
В життєвій закрученій прозі
Я серцем ніяк не старів.
