Степанія СІДЛЯР, радник голови Київської ОДА
ФОТО — Валерій ВИГОВСЬКИЙ, спеціально для «Вишгорода»
Напередодні одного із найвизначніших національних свят — Дня української писемності та мови, що відзначається 9 листопада, — організатори Вишгородських безоплатних курсів із вивчення української провели виїзне заняття з відвіданням Музею книги та друкарства, розташованого на території Києво-Печерської Лаври.
Слухачі довідалися про те, як зароджувалося наше живе (розмовне) й книжкове (непроминальне) слово. Жодна мова не оповита таким серпанком загадковості й пошани, і все вагоміше звучать аргументи мовознавців, що українська є не лише однією з найрозвиненіших та наймелодичніших мов світу, а й однією з найдавніших.
І, хоч за офіційною версією, яка витікає із совєтської ідеології, вона виникла на межі ІХ-Х століть, а до літературної була прирівняна після виходу в 1798 р. поеми І. Котляревського «Енеїда», однак уже є чимало наукових підтверджень, що українська лексика та писемність почали формуватися ще в ІІ-му тисячолітті до нашої ери. Сучасні вчені переконують, що не фінікійці винайшли алфавіт, як вважалося донедавна, а вони перейняли його у пеласгів — племен, що жили, зокрема, на території нинішньої України. А польський лінгвіст М. Красуський ще в 1879 р. у своїй праці «Давність української мови» доводив, що українська є старішою від санскритської, грецької, латинської та праслов’янських мов.
У музеї, в якому зберігається близько 60 тисяч раритетних експонатів, слухачі доторкнулися до багатющої культурної спадщини українського народу з часів Київської Русі. Під час екскурсії вони ознайомилися з еволюцією слов’янської писемності й вітчизняного книгодрукарства та переконалися в талановитості й особливій любові до словесності українського народу. Адже до наших днів збереглися унікальні національні скарби — стародавні видання, рідкісні рукописні книги, стародруки, майстерно оздоблені оксамитовими, фініфтевими прикрасами й коштовностями, дорогоцінним камінням, золотою й срібною вишивкою, шкіряними оправами та бісерним гаптуванням.
Серед багатющих експонатів побачили вони перші абетки кирилиці та глаголиці Кирила й Мефодія, копії пергаментних та факсимільних книг — «Київські глаголичні листки» (Х ст.), «Реймське Євангеліє» (написане в ХІ ст. у Межигірському монастирі й вивезене до Франції дочкою Ярослава Мудрого — Анною), на якому присягали всі французькі королі, «Остромирівське Євангеліє» (1056—1057 рр.), «Ізборник Святослава» (1073 р.), «Повість минулих літ» (1113 р.), «Слово о полку Ігоревім» (кінець XII ст.), «Пересопницьке Євангеліє» (1556-1561рр.), що є видатною пам’яткою української мови та високохудожнього оформлення.
Непересічні емоції викликали «Апостол», виданий Іваном Федоровим у Львові в 1574 р., перші видання — «Енеїда» І. Котляревського (1798 р.), «Граматика української мови» О. Павловського (1818 р.), «Русалка Дністрова» (1837 р.), «Чорна рада» П. Куліша (1857 р.) та прижиттєві твори Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Вовчка, І. Франка, Л. Українки, а також проповідників і просвітителів Петра Могили, Йосифа Тризни, Інокентія Гізеля, Лазаря Барановича та Євгенія Болховітінова. А особливою окрасою музею вважаються книги-«велетні» (по кілька десятків кілограмів) й мікроскопічні (розміром по 3-4 мм), унікально розписані й з автографами відомих письменників, вчених та політиків.
— Коли наочно бачиш, як ощадливо наш народ, наче найбільшу святиню, із віку в вік ніс писемне слово, з якою палкою любов’ю оберігав свою культуру, спадщину, надбання, реально осягаєш: хто не припадає вустами до цілющого джерела — мови, той рано чи пізно всихає, — зауважив один із організаторів курсів, депутат Вишгородської міськради Валерій Виговський.
А наостанок слухачі приклалися до мощей одного з найславетніших синів українського народу — Нестора-Літописця (який стояв біля витоків національної писемності й у день вшанування пам’яті якого відзначається свято української мови), а також захисника своєї землі Іллі Муромця.
