Надія
Ганна ДМИТРЕНКО, м. Вишгород
Роки біжать, а я тебе щодня чекаю —
З весни приходом, з холодом снігів.
Та серця біль із часом лиш зростає,
Бо ти прийшов в цей світ і жити так хотів.
Чия рука бутон життя твого зірвала,
Не давши розцвісти душі безгрішній молодій?
Чия ненависть чи злоба з тобою розлучила,
Тебе віддавши смерті тій страшній?
Та пам’ять не дає забутися за тебе,
А серця рана кровоточить і щемить.
Лише в одному є моя надія і відрада,
Що Ангелом в тім світі будеш вічно жить.
Хтозна, пройдуть роки чи, може, дні, години —
Твоя душа зустріне там мою.
Як воля Божа — будем вічно разом.
Я Бога і Христа благаю і молю.
Я обійму тебе, мій сокіл ясноокий,
До серця пригорну голівоньку твою,
Бо на землі тужила й сумувала за тобою,
Тож хай нам Бог пошле життя і спокій у раю.
