73-тя річниця звільнення Вишгорода від окупантів у 1943 році була відзначена на міському і районному рівні урочисто. Третього листопада представники громадськості, ветеранських організацій, установ і підприємств та місцевої влади зібралися на площі Т. Шевченка у Вишгороді перед адмінбудинком і ходою під державними прапорами рушили до братської могили на вул. Шкільній.
Молоде покоління шанобливо вклонилося пам’яті дідів і прадідів, які визволяли рідну землю, поклало квіти до пам’ятника Солдату. Секретар міської ради Тетяна Бражнікова запросила присутніх на урочистості до міського Центру творчості «Джерело».
Концертна програма у «Джерелі» розпочалася з Гімну України у виконанні Вишгородського міського дитячо-юнацького духового оркестру-студії «Водограй» (керівник Наталія Тищенко), який згодом подарував глядачам низку українських мотивів і маршів.
Привітали присутніх секретар міської ради Тетяна Бражнікова, наголосивши на важливості взаємодії влади з ветеранами, радник міського голови Володимир Малишев, голова ради ветеранів міста Петро Жуланов, п’ятикратний паралімпійський чемпіон Олексій Федина. А хор «Ветеран», джерельний колектив «Спадкоємці переможців» (керівник Ганна Покровська), соліст Юрій Паниця виконали пісні воєнних років, які перекликалися із сьогоденням, і сучасні пісні про мир і рідну Україну.
Про них дбають і турбуються
Влас. інф.
Вони пережили війну, голод, розруху, відбудували народне господарство. Знають ціну миру, шматочку хліба і міцній дружбі. Вони ще сильні духом, усміхнені, хоч і стурбовані проблемами сьогодення.
Тож, аби вшанувати ветеранів та дітей війни напередодні 73-ї річниці визволення Вишгорода від нацистських загарбників, їх запросили до Благодійного фонду «Святої Ольги» і таким чином – за дорученням міського голови Олексія Момота – розпочали низку заходів із нагоди історичної дати.
Для запрошених підготували продуктові набори. Адже турбота про малозабезпечених чи, як зауважила начальник оргвідділу міськради Олена Глава, про людей, які потребують додаткової уваги, – одне з пріоритетних завдань міського голови та міської ради:
– Ви все життя працювали, віддавали сили і здоров’я для розбудови міста. Тепер молоді мають турбуватися про вас. І це не лише матеріальна підтримка. Плануємо низку заходів із покращення дозвілля, вечори-зустрічі з теплим спілкуванням, вальсами в супроводі міського оркестру, зустрічі з молоддю, аби не втрачався зв’язок поколінь і кожен відчував свою потрібність суспільству.
Теплі слова на адресу присутніх прозвучали від радника міського голови, президента Благодійного фонду Володимира Малишева, голови міської ветеранської організації Петра Жуланова та голови РОТЧХ України Ірини Правдивої. Вона, зокрема, акцентувала увагу на тому, що Червоний Хрест, у тому числі й завдяки міській владі, виконує свою місію, надаючи медичні й соціальні послуги незахищеним категоріям вишгородців.
І все ж проблеми є. У зв’язку із реорганізацією Товариства, із грудня ц. р. не працюватимуть патронажні медсестри, які відвідують хворих на дому і розносять гаряче харчування. Аби підопічні не залишилися без найнеобхіднішого, певні функції щодо фінансування червонохресних працівників можуть взяти на себе органи місцевого самоврядування. З таким проханням організація звернулася до міських, районних та обласних депутатів.
Того засніжено-дощового ранку ветерани поверталися додому з гарним настроєм та впевненістю: про них дбають і турбуються.
Михайло Дудченко, 78 років: – Я дуже задоволений увагою мера до нас, дітей війни, і щиро йому вдячний.
Марія Брагарник, 89 років: – Після війни було нелегко, але люди були дружніші, могли в будь-який час зайти одне до одного – мало хто й двері закривав. Тепер же – всі по квартирах. А ось так, як зібралися сьогодні, – це добре. Приємно й подарунок отримати з необхідними продуктами. Щось заощадимо із пенсії. Бо, як прийдуть квитанції за тепло, – не знатимемо, що й робити!
Віра Шишкіна, 85 років: – Увага Олексія Момота до нас, ветеранів, не лише в гарних словах і подарунках, а й у тому, як змінюється наше місто. Турбота про нас відчувається на ділі. Мені особисто дуже зручно ходити свіжоасфальтованими доріжками, не боячись оступитися і впасти.
