28.03.2024

Вишгород Газета ONLINE

Вишгород – офіційний сайт газети, новини сьогодні, архів. ONLINE

Україна — це народ, що співає пісні…

Стефанія ФЕДОРКІВ

Спливають останні дні жовтня, в природі чимраз сильніше повіває холодом, а в мене на душі тепло і затишно. Чому? Бо в серці постійно бринить і не стихає чарівна мелодія то однієї, то другої пісні, що лунала в Соборі Пречистої Богородиці УГКЦ в день VIII Всеукраїнського фестивалю «Вишгородська Покрова». Це чудове мистецьке свято української пісні та рідного слова вразило, зачарувало, надовго залишивши глибокий слід у серці.

Здавалося, того дня святі янголи пролітали над собором. Усе навкруги принишкло, тільки чарівна пісня дзвінко злітала до самого неба, а звідти спливала на землю Божа благодать. У піснях-молитвах народні аматорські хори, ансамблі та капели славили Всевишнього Господа за його милосердя, що не має меж над нами: «Тебе, Бога, славим», «Отче наш», «Святий Боже», «Херувимська», «Єдинородний Сине…» та ін.

Натхненно і зворушливо прославляли Пресвяту Пречисту Богородицю, яка охороняє нас своїм Покровом: «Під Твою милість…», «Радуйся, Маріє», «Через поле України ішла Божа мати» та ін. Велично, урочисто лунав Божественний спів, хвилююча аура.

Оскільки фестиваль також був присвячений Дню українського козацтва, Дню захисника Вітчизни, — звучало багато патріотичних пісень — стрілецьких, повстанських, козацьких: «Стоїть козак на чорній кручі», «Не сходило вранці сонечко», «Ой, там, при долині», «Козацька похідна»… В них — наша історія, прославляння одвічної героїчної боротьби нескорених, які поклали на Голгофу своє життя, але не зрадили ідеям та мріям про вільну та незалежну Україну.

В унісон звучала пісня-присвята Героям Небесної Сотні «Гей, пливе кача по Тисині», яка викликала у присутніх почуття глибокого болю, гіркоту тяжкої втрати. Змахуючи рясні сльози, що обпікали обличчя, кожен подумки стверджував: «Ми пам’ятаємо, Герої не вмирають». Безумовно, що такі емоції сприяли утвердженню нашого національного духу і самосвідомості.

А пісні звучали і звучали, засвідчуючи свою нев’янучу красу. На зміну сумним акордам приходили радісні, веселі, іноді жартівливі. Бо пісня — це чиста і бездонна душа народу, вияв його працелюбності та співучої вдачі, втілення моралі, мрій і прагнень. Не могли не бентежити пісні про рідний край і його героїв («Україно моя, Україно», «Сини України» і ін.), про непроминущу красу рідної природи («Світе тихий», «Ой зійшла зоря», «Ой у лузі…»), про материнську ласку і рідний батьківський поріг, про все, чим живе кожен із нас змалечку.

Взагалі фестиваль «Вишгородська Покрова» вже вкотре підтвердив: українські народні пісні — наймилозвучніші, найзадушевніші в світі! Тому мають таке довго і щасливе життя. У мене же 76-а осінь спливає за плечима. Але коли зазвучали «Якби я мала крила орлині», «Стоїть дівча над бистрою водою…», на мене війнуло теплим подихом далекого дитинства і неповторної юності. Ми теж їх співали. Згадались улюблені пісні мого батька — «Чуєш, брате мій» (виконував хор «Ярославна», м. Київ), «Ой на горі та й женці жнуть» (хор «Просвіта»). Я ніби помолодшала, відчула радість життя. Подумалось: яку вдячну, велику і корисну справу зробили організатори дійства, бо в любові до пісні фестиваль об’єднав Вінницю і Чернігівщину, Львів і Донецьк, Хмельницький і Черкаси, численні аматорські колективи Київщини, неблизькі Чернівці та місто Білу Церкву.

Напрочуд багатогранним було жанрове розмаїття. Виступали народні хори і фольклорні та автентичні ансамблі, дитячо-юнацька хорова капела «Журавлик», чоловічий гурт «Козацькі джерела», Патріарший хор Собору Воскресіння Христового (відзначений І премією).

Захоплювало різнобарв’я національних та обрядових костюмів, українських вишиванок.

Феноменальним був ще один факт: наймолодші учасники свята — діти 5-10 річного віку (вишгородські «Коралики»), а найстарші — 80-82-річні члени автентичного ансамблю «Берегиня» (Чернігівська обл.).

Взагалі фестиваль скликав біля 25 народних аматорських колективів, які засвідчили високу мистецьку майстерність і професіоналізм, безмежну любов до народної пісні. І хоч поважне журі визначило і відзначило переможців фестивалю-конкурсу, глядачі щиро і тепло вітали кожен виступ бурхливими оплесками і вигуками «Браво!», «Молодці», «Дякуємо!».

Завершальним акордом «Вишгородської Покрови» феєрично відгриміла пісня «Україна — це ми!», яку зал співав стоячи разом із аматорами. Відчувалось, що це незабутнє свято успішно виконало свою місію: пісня об’єднала нас, піднесла дух народу і вселила віру й надію на краще майбутнє України.

Тож від серця до серця, від слова до слова, від мелодії до мелодії нехай не міліють джерела наснаги самобутніх творчих колективів, закоханих у багатобарвний наш світ і свою Батьківщину.