05.03.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

Доторкнулися до овіяної славою звитяги

Степанія СІДЛЯР, радник голови Вишгородської РДА
ФОТО — Вікторія ШМИГОРА, «Вишгород»

Організатори безоплатних курсів вивчення української мови на Вишгородщині, як і планували, 1 жовтня провели перше виїзне заняття з відвіданням Музею гетьманства в Києві.

Один із ініціаторів відкриття курсів — депутат Вишгородської міськради, президент Благодійного фонду «Покоління» Валерій Виговський — забезпечив слухачів автобусом, в якому викладач Дора Тимошевська провела урок на шляху до музею.

А в музеї на вишгородчан уже чекали, надавши кваліфікованого екскурсовода, який вишуканою колоритною українською мовою допоміг на півтори години зануритись у славний світ нашого героїчного минулого козацько-гетьманської доби.

Із чотирма експозиціями про гетьманів Івана Мазепи, Богдана Хмельницького, Пилипа Орлика, Павла Скоропадського, а також їхніми соратниками, ознайомилися слухачі курсів під час своєї подорожі виставковими залами. Саме тут, серед численних артефактів та клейнодів, реально відчуваєш, що українську історію козаки-відчайдухи писали шаблями, а от їхні славетні подвиги у своїх творах та легендах увічнювали літописці, історики, поети й вдячні українці.

Не збереглося, на жаль, достовірних відомостей, коли вперше дніпровськими кручами прогарцював справжній козак із шаблею, сагайдаком та двома пістолями за візерунчастим поясом. То пізніше його опоетизували вправні художники: зафіксували смужечки на тканині із шовку або парчі, оспівали гаптування сріблом або ж — навіть золотом, не забули про грайливо розпущені кінці у вигляді китиць. А віршарі возвеличили сіру смушеву шапку, жупан і шаровари, надто ж прикрашене коштовностями руківя кривої шаблі, яку називали то «ненькою рідненькою», то «панночкою молоденькою».

Слухачі довідалися, що для ліриків-романтиків мали значення не точні історичні реалії, а передусім ідеальний образ запорозької вольниці та високі морально-етичні норми: духовність, хоробрість, чесність, незламне побратимство та вірність рідній землі.

Близько 8 тисяч експонатів нині в музеї. Сам будинок, за легендою, звели за наказом Івана Мазепи «для спеціальних справ козацьких», який найдовше із усіх гетьманів — 22 роки — очолював Запорізьку Січ. Зберігся навіть підземний хід із підвального приміщення (щоправда, вхід до нього замуровано), який виводив до Дніпра, де в прибережних заростях на господарів постійно чатував швидкісний човен. У будинку бувало й чимало видатних постатей. Зокрема, останній кошовий Запорізької Січі Петро Калнишевський у 1763 році зупинявся тут, щоб вирішити питання будівництва церкви на честь св. Пантелеймона та шпиталю для лікування поранених козаків, що поверталися з Прусського походу.

У залі, присвяченій Іванові Мазепі, вишгородці почули про основні віхи життєвого шляху гетьмана та дивовижні повороти його долі, ознайомилися з унікальною мапою (в єдиному екземплярі) козацької України, створеною в 1716 р. німецьким картографом Баптистою Гомоном, з військовою атрибутикою — булавами, макетами гармат, мортир, салютівки (для подачі сигналів і салютів), інкрустованими шаблями, пістолями, рушницями, перначами, ядрами, з численною добіркою побутових речей — екіпажними скринями, горщиками, глечиками, порохівницею, кулелійкою, люльками і навіть срібною виделкою, якими користувалися козацькі ватажки.

Слухачі звернули увагу на барокову гравюру «Мазепа серед добрих діл своїх», на якій він зображений в образі Марса з родинним гербом серед своїх святих-покровителів та споруджених на його кошти церков, а також на фотокопії особистих підпису й печатки гетьмана з гербом Війська Запорізького та його універсалів. Вони довідалися також, що Мазепа отримав із рук австрійського цісаря титул князя священної Римської імперії, а от його мати Марина Магдалина-Матвієвська після смерті свого чоловіка очолювала Києво-Вознесенський монастир і вважалася однією з найкращих майстринь церковної вишивки. Побачили вони й церковну хоругву 17 століття, на одній із сторін якої зображений Архангел Михайло — покровитель воїнів, а на іншій — заступник мореплавців св. Миколай із житієм.

У залі Богдана Хмельницького триптих на всю стіну художника Андрія Юхиця розповів вишгородцям про життя гетьмана на Січі та його взаємини з полковниками й духовенством. Тут же — корогва із родинним гербом, яка засвідчує його українське коріння. Поміж інших полотен — серія портретів гетьманів: Юрія Хмельницького, Івана Виговського, Івана Брюховецького, Павла Тетері, Петра Дорошенка, Дем’яна Ігнатовича, Івана Самойловича.

Багато світла на овіяні славою звитяги тогочасного періоду могли б пролити діаріуш Самійла Зорки — писаря й секретаря Б. Хмельницького, щоденники й хронікальні записи інших свідків, які, на жаль, не збереглися. Але, на щастя, пізніше їх частково відтворив Самійло Величко. І саме завдяки його записам відомо, як у Києві вчорашнього сотника Б. Хмельницького нація затвердила вождем самостійної держави, адже саме під його гетьманством козаки завдали не знаних раніше поразок польським королівським військам під Жовтими Водами, Корсунем та Пилявцями.

Слухачі ознайомилися із життям наступника І. Мазепи Пилипа Орлика, який увійшов в історію як автор першої Української Конституції; побачили оригінал Першого Основного Закону.

Але гордістю музею вважається зала Павла Скоропадського. У ній багато документів та речей із особистої колекції, подарованих гетьманівною Оленою Отт-Скоропадською, яка до своєї смерті в 2014 р. в Швейцарії щороку відвідувала експозицію. Слухачі побачили сорочки-вишиванки, вигаптовані її мамою — дворянкою Олександрою Дурновою для дочок Олени й Єлизавети ще у 1920-х роках, родинні фотографії, особисте листування гетьмана, яке припіднімає завісу над життям та болісними переживаннями його за долю України, відкрили для себе чимало маловідомих сторінок із бурхливого періоду спроби побудови Української держави в 1918 році.

Поїздка до музею допомогла слухачам ще більше відчути дихання української держави, одвічне прагнення волелюбного народу мати не тільки свою країну, а спілкуватися власною співочою мовою, яка народжувалася із самих глибин української душі. І вирішено традицію виїзних занять продовжити.002

003

004

005

006

007

008

009

010

011

001