07.03.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

П’ятеро на човнах, не рахуючи пса

3

Володимир ПРАВОБЕРЕЖНИЙ
ФОТО — Андрій МАКСІМОВ, «Вишгород»

Наче дивовижні літописні примари, вутлі й легкі, дощового ранку виринули вони несподівано із туманного небуття дніпровських вод. Плавно, в такт гребцям, погойдуючись на розбурханих непогодою хвилях і виблискуючи грубо обтесаними (за старовинною технологією) бортами, троє давньоруських моноксил — точних реплік лодій-довбанок — під українським прапором повільно наближалися до вишгородської набережної.
На фоні сучасних моторних катерів та вітрильних яхт, що маячили в далечині, плоскодонки радше виглядали рідкісними реліквіями, яких із давніх-давен раптом закинуло не в той часовий простір. Із суденець, що втнулися носами у берег, вискочили п’ятеро втомлених, але щасливих гребців і пес-далматинець. Позаду — непростий шлях: 160 км по вузьких мілководих річках Ірша й Тетерів, по Київському морю й Дніпру.
Так у Вишгороді 18 серпня фінішував другий етап унікальної експедиції з вивчення давньослов’янських водних шляхів раннього періоду Князівської Русі в рамках розрахованого на 10 років міжнародного проекту «Середньовічна Балтія та Причорномор’я: матеріальна реконструкція торговельних відносин». Мандрівників відразу ж засипають привітаннями зустрічаючі — науковці, представники місцевої влади, депутат Вишгородської міськради, голова Благодійного фонду «Покоління» й один із меценатів проекту Валерій Виговський і журналісти.
Саме українські археологи-дослідники у 2014 році виступили ініціаторами цього грунтовного дослідження на міжнародному рівні. Головна мета, за словами керівника проекту, кандидата історичних наук Інституту археології НАН України Андрія Петраускаса, який водночас є активним учасником обох перших експедицій, — на експериментальній практиці вивчити маловідомі сторінки становлення Київської Русі — освоєння слов’янами водних торговельних шляхів. Старовинні писемні джерела та виявлені артефакти доводять, що саме налагодження широкої мережі міжнародних торговельних зв’язків відіграло важливу роль у формуванні державності на Русі.
Як пояснив ще один з ініціаторів проекту — старший науковий співробітник Інституту археології НАН України Всеволод Івакін, запрошені на Русь варяги вели особливий, відмінний від Європи, спосіб життя. На Заході конунг та його найближче оточення, захопивши територію, проживали кожен сам по собі. Об’єднати їх могли хіба що необхідність захисту від нападників чи нові загарбницькі походи.
А на Русі княжа дружина, розселившись від Балтії до Чорного моря й визнавши старшинство Києва та Вишгорода (дві третини древлянської данини йшло Києву, а третина — Вишгороду), продовжували підтримувати тісні зв’язки один із одним. І в стосунках із місцевим населенням, що примітно, вони не претендували на сюзеренні права, а поступово утворили змішану слов’янсько-варязьку аристократію (майбутнє боярство), яке активно займалося торгівлею, формуючи у Вишгороді та Києві водні каравани аж до Константинополя, в Болгарію, Румунію та інші європейські країни. Причому долали наші предки ці складні, небезпечні на той час і далекі відстані по Дніпру й Чорному морю з виходом аж у Середземномор’є на примітивних моноксилах-плоскодонках, видовбаних із звичайних стовбурів дерев, чим викликали у тих же візантійців неприховане захоплення.
Наскільки ці торговельні стосунки Константинополя із молодою слов’янською державою були важливими, довідуємось із рідкісного історичного трактату візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією», який присвятив їм окрему главу «Про росів, що відправляються з моноксилами з Руси до Царгорода». Ось як описує імператор цей шлях:
«Моноксили, що приходять до Царгорода з далекої Руси, є одні з Немогарда (Новгорода), де сидів Сфендослав, син Інгора, архонта Руси, а інші — з фортеці Милиниська (Смоленськ), з Телиуци (Любеч), Чернигоги (Чернігів) і з Вусеграда (Вишгород). Усі вони спускаються річкою Дніпро й сходяться у Вусеграда та фортеці Кіоава (Києва), званої Самватас (із старослов’янської — верхнє укріплення). Слов’яни ж, їх пактиоти (партнери), а саме: кривитеїни (кривичі), лендзаніни (волиняни) та інші — рубають у себе моноксили під час зими і, спорядивши їх, з настанням весни, коли розтане лід, вводять в сусідні водойми. Спустившись до Дніпра, вони приходять до Кіова, де спродують моноскили росам».
У червні із настанням нормальних погодних умов караван відпливав до Царгорода. Дорогою слов’яни долали сім важких дніпрянських порогів. На острові св. Еферія довбанки переоснащували вітрилами, щоглами, кормилом, щоб іти Чорним морем. А восени поверталися назад, аби до листопада встигнути дістатися Києва й Вишгорода.
Моноксили протягом кількох тисячоліть були у східних слов’ян найбільш поширеним типом човнів, на яких вони здійснювали торговельні походи та набіги. Саме за свою надійність і маневреність «довбанки» стали прототипами лодій і козацьких чайок. Тому українські вчені й вирішили відновити плоскодонки у стародавній спосіб та здолати на них давньоруські торговельні шляхи в умовах максимально наближених до тогочасних. Це, на переконання вчених, дозволить детальніше вивчити економіку, побут, мислення слов’ян періоду становлення Київської Русі й допоможе підняти багатющий історичний пласт, пов’язаний із їхнім славетним минулим.
До проекту, який підтримано науковою радою Міжнародної асоціації академій наук (МААН) у м. Брюсселі, в якості співвиконавців вже долучилися провідні академічні установи Європи, зокрема — Латвії й Туреччини. У минулому році дослідники випробували судоплавні якості двох видовбаних власноруч моноксилів, здолавши на них — річками Уборть, Прип’ять та Дніпро — понад 400 км літописної магістралі Бурштинового шляху — від Олевська, що на Житомирщині, до Вишгорода.
Завдяки підтримці В. Виговського, довбанки у зручних умовах успішно перезимували у Вишгороді. А навесні 2016 р. науковці видовбали третю плоскодонку, найбільшу, завдовжки понад 6 м. І — вже трьома човнами — спустилися від Малина до Вишгорода.
У планах дослідників — виготовити цілу флотилію із 10 моноксилів (а то й більше) і повторити весь шлях від варяг у греки — спочатку дійти до Константинополя, а потім піднятися до Балтійського моря. Хоча й дві перші експедиції вже надали доволі широкий спектр спостережень для серйозних наукових висновків.
— Можна сміливо стверджувати, — поділився В. Івакін, — що за часів становлення Київської Русі Вишгород у налагодженні міжнародної торгівлі відігравав не менш важливу роль, аніж Київ. Підтвердилися також дані з трактату К. Багрянородного про те, що слав’яни заготовки моноксилів виготовляли у верхів’ї річок — на Волині й Житомирщині, де кращі ліси. Перефразовуючи римлян, які казали, що не з кожного дерева можна зробити статую Меркурія, так і не з усякої корячкуватої верби можна виготовити основу для чайки й лодії. Навесні, по великій воді, вони сплавляли заготовки до Вишгорода й Києва, де їх оснащували для далеких походів. А от версія про те, що ці річки були судноплавними, а місцеві населені пункти відігравали роль портів, — виявилась хибною.
— Наявність трьох різних за вагою й габаритами довбанок, — додав А. Петраускас, — дали нам перші практичні результати для висновків щодо ходових якостей кожної. Найнадійнішим та найшвидшим виявився новий — найбільший човен із нашивними бортами. Завдяки вдалій формі він легко долає відстані й надійно утримується на воді. Моноксил настільки стійкий на плаву, що в ньому можна спокійно сісти на борт та звісити ноги. А от найменша репліка — найповільніша. Її пласке дно та габарити дозволяють легко проходити найскладніші водні ділянки — із мілиною, камінням та топляком — чи подолати високі хвилі, а от у швидкості вона відчутно програє.
Щодня мандрівники в середньому долали по 15 км. Хоча, бувало, проходили по 10, а то й по 20 км — в залежності від погоди, сили й напрямку вітру та інших умов — зі швидкістю від 1 до 4 км/год.
— Я дуже радий, що отримав можливість долучитися до міжнародного проекту й посприяти у відкритті маловідомих сторінок становлення нашої держави, — поділився В. Виговський. — Я завжди казав, що прагну, аби у Вишгороді, який є надзвичанно цінним за історичною спадщиною містом, була знайдена своя пектораль. Тісна співпраця з В. Івакіним, іншими науковцями вже принесла серйозні дослідницькі відкриття. Незабаром у Києві буде проведено виставку за виявленими за останні два роки під час розкопок у Вишгороді артефактами та знахідками. На базі Вишгорода вже проведено міжнародну наукову конференцію.
Подано пропозиції про відкриття у нашому місті скансену — історико-архітектурного музею просто неба. Це — додатковий імідж місту, про яке все більше довідуються за кордоном. Наукові відкриття експедиції А. Петраускаса також претендують на організацію та проведення міжнародної конференції, семінарів, консиліумів. У разі виявлення бажання провести їх у Вишгороді я — як депутат і голова Благодійного фонду «Покоління» — готовий цілком посприяти цьому. І взагалі, як показали дві експедиції, перспектива проекту дослідження торговельних шляхів між Балтикою і Чорномор’єм є величезною й, переконаний, дозволить глибше усвідомити економіко-утворюючий фактор формування незалежної й економічно сильної держави.